Інтерв’ю з гуртом ҐОДО, який приємно вразив усіх своїм поверненням до пісень за участю вокалу на концерті Тихих вечоріВ у минулу п’ятницю.

З часу нашого останнього інтерв’ю наприкінці минулого року в житті ҐОДО відбулись деякі приємні зміни і події, які дають відчуття відкриття своєрідного другого дихання у житті вашої формації. Найнесподіванішою зміною, мабуть, стала поява нової вокалістки. Цікавою за яких обставин ви вирішили відновити вокальну складову у вашій творчості і як саме ви підійшли до вибору нового голосу ҐОДО?

«Друге дихання»… Думаю, воно в нас вже якесь n-не. Подій багато, але вони завжди відбуваються. Щодо відновлення вокальної складової, то процес пошуку вокаліста (-ки) завжди тривав. Важко було просто знайти споріднену душу. Нею виявилася наша давня приятелька Тетяна Гаврилюк.

Як концептуально вплине присутність вокалу на стилістику electro-psycho-fusion, в якій формація працює в останніх роках?

Концептуально ми не змінюємося, fusion буде далі. А от що ми вже до того домішаємо і яка з того вималюється стилістика, нам самим поки що цікаво. Крім того, не думаю, що ми завжди будемо використовувати вокал. Скоріш за все це будуть для нас окремі програми.

До речі, а хто в колективі зараз є основним автором музики?

«Основного автора» як такого у нас нема і ніколи не було. Наша музика – це результат спільного музикування, імпровізацій, переживань. Часто буває такий піднесений спільний стан, коли музика приходить сама по-собі. Так недавно у Варшаві, під час саундчеку в клубі, створили нову пісню, колись в Костополі на самому виступі в нас зародилася нова пісня. А можуть бути і місяці праці, щоб одну композицію довести до якогось логічного вигляду. Взагалі, ми давно граємо і дуже один одного відчуваємо, тому, коли створюється нова музика – кожен має свою роль і це вже не обговорюється. Наш процес колективної творчості – це такий собі синтезуючий фільтр на основі сформованого музичного бачення кожного з музикантів. Музична інформація, що йде зі всіх боків, опрацьовується кожним індивідом і виливається в спільне шаманство.

Не так давно ви повернулись із невеликого туру польськими клубами – з якими враженнями і з яким новими ідеями?

О, багато позитивних вражень, висновки, досвід. Всюди публіка нас сприймала дуже відкрито і позитивно, незважаючи на те, що знали про нас лише із записів на myspace. Дуже сподобалася організація концертів у панківських сквотах, де, часом, звук сцени, який збирають люди своїми силами, на порядок вищий ніж у вітчизняних дорогих клубах. Для себе зрозуміли, що не варто організовувати тур таким чином, аби концерт був кожного вечора – це занадто складно.

Чи не плануєте продовжити «клубний» тур українськими містами?

Навряд чи ми продовжимо «клубний» тур українськими містами. В першу чергу це впирається в те, що складно усім разом «вирватися» з роботи і зі Львова хоча б на тиждень.

(Не виключено, що відбудеться, але він повинен бути добре організований. Ми готові на співпрацю з організаторами та завжди відкриті до пропозицій.)

У попередньому інтерв’ю ми торкались теми виходу альбому, чи з’явились нові оптимістичні повідомлення на цей предмет?

Найближче, що ми зробимо – зробимо всі документи щодо авторських прав і викладемо музику для вільного стягування в Інтернет, а щодо видання фізичного носія ми поки що не можемо нічого пообіцяти фанам.

Чи все-таки існує якийсь шанс, що ваша творчість потраплятиме до слухачів «традиційними» каналами – через радіо і телебачення, чи це вже цілком неактуально для вас?

Who knows… Всяке може бути. Думаю, наша відсутність у ТБ і радіо полягає не у «некомерційності» нашої музики, а в тому, що її популяризацією практично ніхто не займається. НУ цей момент, Ґодо для нас є таким собі засобом втечі від повсякденних клопотів, а не вузькоспеціалізованою професійною діяльністю котра приносить прибутки, тому говорити про такі ЗМІ як телебачення, комерційні радіостанції, мабуть саме у цей момент поки не на часі.

Створення акустичної програми для фестивалю «Тихо!» було для вас значним творчим експериментом, наскільки комфортно ви себе почали відчувати у цьому форматі і які пісні потрапили у програму вашого виступу на Тихих вечорах?

Акустичні версії наших пісень ми виконуємо вперше, це новий досвід для нас. Про те, чи комфортно ми себе відчуваємо в такому форматі зарано говорити, але робота в цьому напрямку є цікавою. Це кілька найстаріших наших пісень, адаптовані до «тихого» виконання плюс одна абсолютно нова пісня.

Ви виступали на одній сцені із ТПВГ. Відомо, що ваші гурти давно товаришують, проте чи доводилось вам виступати разом в минулому і які враження від спільного концерту на ТВ?

Так, знайомі дуже давно, ще відтоді, коли попали вперше з концертом до Тернополя на фестиваль «Нівроку», молоді ми всі тоді були. Відтоді не раз виступали разом і в Тернополі і у Львові. Тож дуже тішимося, що мали нагоду знову разом зустрітися, бути на сцені і дивувати львівського слухача.

Як вам сподобалось виступати на Тихих вечорах і як слухачі сприйняли ваш репертуар в оновленому тихому звучанні?

Трохи незвично нам виступати в такому форматі. Крім того, давно не робили музику з вокалом. Проте, загалом, нам дуже сподобалася атмосфера і настрій Тихих вечорів. Думаю, ми його доповнили.

Оскільки ви виконували прем’єру нової пісні, то цікаво дізнатись хто її автор і як реагувала на неї публіка?

Так, нам вдалося до концерту підготувати одну нову пісню, на слова і музику Тетянки. Від Ґодо було лише аранжування і деякі зміни в структурі. Це «нове дихання» дуже органічно влилося, тому можна невдовзі чекати нових релізів. Щодо публіки, то, ми почули по концерті лише схвальні відгуки.

Автор фото: Данко

Robespierre Cardin – гурт про який лише після декількох виступів заговорили на всіляких форумах та соцмережах. Джентльменський гурт з амбіціями модельєра-тирана крок за кроком підкорює львівську сцену, на черзі Україна і Європа, проте поки що хлопці живуть і працюють у рідному місті.

Вже в п’ятницю ми матимемо нагоду побачити Robespierre Cardin з «тихою» програмою у мистецькому проекті «Тихі вечорИ». Залишається великою інтригою як зазвучать в такому «оголеному» виконанні пісні з першого альбому формації «Foul Play». Сьогодні про це і багато інших цікавих тем ми говоримо із засновниками гурту Ігорем Дзіндзьо та Іллєю Гумінським.

Скільки років ви вже займаєтесь музикою і як виникла ідея створення такої групи?

Це фатум. Трохи більше двох років тому, ми були ледве знайомі з Іллею, але в кожного з нас давно була ця схожа, щоб не сказати ОДНАКОВА, ідея. Ми обоє хотіли створити гурт з певним джентльменським набором конкретних музичних, і не тільки музичних, ідей. Коли при знайомстві спостерегли цю схожість між собою, питання про створення гурту вже не стояло – почали писати музику одразу, не вагаючись.

В анотації до вашого першого альбому вказано, що Robespierre Cardin – модельєр-тиран, чому ви обрали саме таку назву?

Назва, як і образ групи, виникли у мене ще задовго до знайомства з Іллею. Поєднуючи прізвища тирана Робесп’єра і відомого кутюр’є П’єра Кардена, основний акцент робився на гротескне, промовисте звучання новоутвореного імені. Здебільшого, чуючи нашу назву вперше, на думку приходить модельєр П’єр Карден, і виникає запитання – до чого там ця частка Робес? Французькою «robes» означає сукні. Тому в певному розумінні назву можна трактувати як “Сукні П’єра Кардена”, але це швидше для додаткових асоціацій, суміжних самій концепції групи, в якій мода посідає одне з ключових місць. Насправді поєднати тирана і кутюр’є в одній милозвучній назві хотілось для підкреслення ролі моди, зокрема, і сучасної масової культури, де інавгурується безликий духовно, проте бездоганний на вигляд споживач.

Robespierre Cardin – це елегантний монстр, з тонким відчуттям естетики і твердим самоконтролем, який встановлює свої правила, аби пожинати і заробляти на вадах простих смертних, ставлячи згодом і їх на серійне виробництво.

Коли ми знайомились з Іллею безпосередньо в процесі творення музики, я зрозумів, що цей хлопець насправді розуміє, хто такий Robespierre Cardin, можливо, і набагато краще, ніж я. Мабуть через це концепція групи і її назва довго не обговорювались.

У гурті грає колишній музикант з “Далай Лами”, не ображаєтесь , коли вас з ними порівнюють?

Люди, яким не до вподоби Далай Лама, можуть ігнорувати Robespierre Cardin суто через те, що Дзіндзьо колись грав там — це їхнє право. Кожен обмежує себе так, як йому хочеться. А ще на деяких сайтах нас порівнюють з групою Проджектор Джміль через те, що їхній барабанщик грає у нас, проте до запису і, тим більше, до створення пісень він не мав жодного відношення. Крім того, наша музика суттєво відрізняється від творчості “Джмелів”. З таким успіхом нас можна порівнювати і з кафедрою філософського факультету ЛНУ ім. Івана Франка, де викладає Кімар, наш басист.

Robespierre Cardin – група, ідея якої, як і більшість музичних заготовок до альбому, існували і розвивались паралельно, а то і швидше за становлення Далай Лами. Багато з них могли стати і надбанням останніх, але, власне, через суто музичні і концептуальні розбіжності з часом трансформувались у те, що називається альбомом Foul Play. Це ознака принципової відмінності як і в музичному плані, так і в ідейному підгрунті цих двох гуртів. Хоча ті, хто любить Далай Ламу, побачать одну суттєву спільну рису з Robespierre Cardin. Дві групи пропонують якісний і цікавий продукт.

Ваш перший альбом записали лише за рік, ще перед тим як група давала концерти. Чому стартували саме з запису?

Все просто. Ми вдвох дуже швидко склали пісні і не хотіли витрачати час на пошуки ще двох музикантів, з якими потрібно було би ще узгоджувати матеріал, а просто вирішили записати альбом самі і виразити те, що, як ми вважаємо, ілюструє особливе поєднання смаків двох, часто протилежних, світоглядів. Наявність альбому у групи, яка тільки починає, — це, звичайно, розкіш, проте ця розкіш виражає наші реальні плани і ілюструє поступове їхнє втілення. Крім того, це чесно по відношенню до людей, які йдуть на концерти з нашою участю. Кожен чує, за що готовий платити свої гроші. І, як показують наші перші виступи, іде з концерту задоволений і натхненний. А хіба давати людям сатисфакцію і надихати їх – не головна мета мистецтва ?

Плюс — запис давав можливість привабити потрібних музикантів, тобто їхні пошуки ми доручили, власне, записаному матеріалу. Хоча Кімар — басист, знайшовся ще швидше, ніж почався процес в студії. Він навіть встиг до нього долучитись, записавши партію до Powder і написавши частину People Limit. А от Стахіва з «Проджектор Джміль» ми “вербували”, власне, альбомом. Почуте йому сподобалось, і Ігор дуже швидко вписався як і в колектив, так і в саму музику, ожививши і додавши багато свого в наше звучання на концертах.

Один рік доволі короткий термін для запису альбому, як в гурті проходить творчий процес?

Більшість груп пишуть музику, імпровізуючи годинами в репетиційках, даючи кожному музиканту додати щось своє, а потім вже несуть в студію те, що вийшло. Foul Play створювався не так. Спочатку ми обумовили, якою має бути наша музика, користуючись вербальними описами і асоціативними рядами. Іншими словами, ми її «уявили». Залишалось тільки відтворити. 15 пісень за неповних три місяці — думаю, це доказ того, що ми добре розуміли, чого хочемо одне від одного і від нашої музики. А потім прийшов час їх записати. Скоротивши число треків до оптимальних 13, ми записали альбом, розподіливши ролі наступним чином: Ілля записав вокал і барабани, я — гітару і бас. Потім ми відкинули одну пісню і остаточно сформували альбом, який, особисто для мене, є своєрідною демо-версією, лише коротким описом самого створення Robespierre Cardin. Через це ми і дозволили вільно скачувати його в Мережі.

Зараз, почавши активно концертувати із Foul Play, ми паралельно маємо багато нового, над чим плануємо згодом почати працювати. І тут ми змінимо підхід. Залишаючи основну частину написання музики за нами двома, ми не замикатимемось на цьому, а й дозволимо іншим учасникам групи максимально вплинути на новий матеріал. Проте знову ж таки — це не буде стандартне джемування. Кожен з нас знає, що і де від нього вимагає пісня. Тому нова творчість буде живішою і відточенішою, дозволить показати об’ємніше, що саме являє собою Robespierre Cardin.

Як би охарактеризували “музичний почерк” Robespierre Cardin?

Характеризувати наш почерк — це покликання тих, хто вигадує стилі, напрямки, течії, ми ж пишемо музику. Інша справа, що завжди можна вбачити вплив тієї чи іншої групи на будь-якого виконавця. Ми не орієнтувались на жодну формацію, проте, ясна річ, піддавались впливу конкретних творів мистецтва. Під час написання музики ми удвох (як виявилось, випадково) одночасно перебували під впливом Далі, часто переглядаючи репродукції його картин і перечитуючи його «Щоденник одного генія». Можна знову згадати про автобіографічність нашого альбому і сказати, що він – свого роду щоденник перших трьох місяців існування Robespierre Cardin, адже щоденники нас тоді переслідували. Ще один “Щоденник наркомана” від представника контркультурної літератури Алістера Кроулі був поштовхом до багатьох сюжетів в текстах пісень і створював необхідну дисципліну для ефективнішої праці над піснями.

Ми слухали багато рок-н-ролу і джазу таких виконавців, як Рей Чарльз, Елла Фітцжеральд та інші, і розуміли, як видозмінюється поп-культура нашої цивілізації. Проте змінювати колір шкіри і почати грати джаз ми не стали. Натомість з інтерпретували і вилили це в природну для нас рок-музику.

З якими труднощами зіштовхувався молодий гурт на початках?

У нас немає жодних труднощів із написанням музики, а все інше залежить від контакту з людьми, які зацікавлені у новій, різноплановій музиці. Сподіваємось, що в своєму сегменті жанрів ми пропонуємо саме таку музику.

Чим займаються музиканти ” модельєра-тирана”, окрім музики і чого чекати від вас у майбутньому?

Кімар — викладач філософського факультету , вивчає культуру сходу і історію рок-музики. Активно займається йогою і написанням наукових робіт, Ігор Стахів— він фанат своєї справи. Відповідально ставиться до того, що робить. Манера і стиль його гри в групі «Проджектор Джміль» змусили звернути на нього увагу Robespierre Cardin. Крім музики, загалом, його страшенно цікавлять барабани як такі. Він приділяє їм велику кількість часу, опановуючи різні стилі та техніки.

Ілля і Дзіндзьо — мають мало вільного часу, і тому, в основному, витрачають його на музику і інші види мистецтва, які надихають на її створення. Адже саме зараз починається робота над новими піснями, які мають по-новому продемонструвати обличчя Robespierre Cardin.

Завершуючи, не терпиться дізнатись яку концертну програму ви готуєте для «Тихих вечоріВ»?

Ми готуємо акустично сім пісень з нашого альбому Foul Play: Powder, Gossip, Euphony, The Grandeur Of Unknown, Five Blondes, Gap, Cheap Costume.

Інтерв‘ю з Мартою Болкун, вокалісткою гурту Houston

Учасники Houston прийшли з різних гуртів – що об’єднало вас в одну команду?

В першу чергу давні зв‘язки, адже зі Святом та Данилом я знайома вже дуже давно. А вирішальним об‘єднавчим фактором все таки стали схожі смаки в музиці і спільне бачення того, що ми хотіли грати. Словом, одні й ті ж кумири в нас)))))

Чи легко було, за таких умов, знайти свій стиль?

Стиль… не можу сказати, що ми його вже знайшли. Мабуть ми його шукаємо і шукати будемо довго, бо в цьому, здається, і є все задоволення від музики, коли ти весь час випробовуєш звучання. Ми знаємо свій приблизний напрямок, але не відкидаємо змін. На початку важко не було, ми добре знались)))

Що надихає вас на творчість? Відомо, що якийсь час гурт існував напіввіртуально. Чи протягом того часу творчий процес також призупинився?

Ми існуємо два роки, за цей час ми не робили жодної паузи. В нас був період, коли ми трохи обмежились репетиційною, не виступали, але це пішло нам на користь, ми багато чого зробили,- можна сказати, сублімували всю свою енергію в творчість. Це так голосно звучить)))) А «що нас надихає»? Надихає те, що ми всі – емо, особливо Свят (гітарист)))))))))

З якими найбільшими труднощами зіштовхнувся гурт намагаючись підкорити масового слухача?

Початок – це завжди важко, не мені вам казати)). Ось, наприклад, це питання в мене викликало труднощі, сиджу і думаю)))

Подейкують, що ви маєте на меті підкорити столицю. Як відбувся ваш останній виступ в кивському клубі “44″ – чого ви очікували від нього, чого хотіли досягнути цим концертом?

Покажіть мені львівського музиканта, який не хоче підкорити столицю. Більше того, він ще й хоче підкорити столицю не лише України))) Не таємниця, що в Києві можливостей більше, але там і вимог більше. Виступ в 44 – це було шалене задоволення для всіх нас, сподіваюсь, що і для слухачів. Там була дуже приємна публіка, словом, було класно. Нас там почули – це не є погано, погодьтесь))

Після тривалої концертної перерви, цікаво який матеріал ви представили слухачеві, якою була реакція публіки і які висновки для свого майбутнього ви зробили з цього виступу?

Ми зробили нашу музику більш танцювальною, ритмічною. Зараз ще працюємо над електронними ефектами в звучанні. Реакція публіки була на диво рівномірною. На кожну пісню люди реагували однаково жваво, аж було подумали, що кожна пісня їм подобається))) Багато чого почерпнули для себе, висновки зробили, проводимо роботу над помилками)

Чи плануєте переїжджати до Києва?

Наразі такої потреби немає…там страшно, там машини швидко їздять)))

Як виглядають справи із підготовкою нового матеріалу та записом платівки?

Уфф, це важке і болюче питання. Матеріалу на даному етапі достатньо, але з платівкою ще не поспішаємо. Можливо запишемо EP для початку.

Чи ви вже бачите шляхи як знайти своє місце на українській музичній сцені і заіснувати в музичній індустрії? На які компроміси ви готові піти щоб музикування перетворилося на професію?

Щоб знайти своє місце на будь-якій музичній сцені, потрібно грати якісну хорошу музику. Над цим і працюємо. Готові на компроміс із лінню, – що ще може стати перепоною?))

Які відчуття у вас викликає акустичний формат фестивалю “Тихо!”, у чому для вас особливість акустичного виконання?

Чесно кажучи, ми разом з вами себе вперше почуємо в акустичному варіанті. Мабуть після фестивалю детальніше зможемо пояснити свої відчуття. Думаю, це буде чуттєво, емоційно… хай би так було)))

Слухати:

Завантажити музику:

Houston “Give” МП3

Інтерв’ю з Сергієм Случаком, гурт “К-402″

Гурт К402 існує вже кілька років. Чи ви відчуваєте зміни в собі і своєму баченні музики за цей час?

К402, як гурт, існує рівно 2 роки. Зміни відбуваються постійно, тим паче в баченні музики. Музика – це духовна їжа.

Як впливає спільне музикування у одному гурті на ваше індивудуальне становлення як особистостей?

Особисто мені приходиться багато працювати над собою, …щоб не надавати комусь з музикантів копняків Адже ми друзі, і ніколи не з’ясовуємо стосунків.

Історія групи почалася з кімнати №402 в одному з львівських студентських гуртожитків. Зараз, коли ви вже не мешкаєте там, чи не з’являється бажання часом зайти туди знов, згадати ті дні?

Ми заходимо туди регулярно. Там живуть не випадкові, а спеціальні люди.

Раніше ви часто влаштовували концерти -«квартирники» в кімнаті №402. А зараз ще організовуєте виступи в такому форматі?

Для нас неважливо де грати – в великому залі, клубі чи на копиці сіна. Головне, щоб було для кого грати. Тому якщо К402 хтось покличе зіграти квартирник – ми напевно не відмовимось.

Цього року ви випустили свій другий альбом “Люди Блукають”. Як змінилася ваша музика порівняно з першою платівкою?

Альбоми дійсно відрізняються один від одного, але варто знати, що в “Люди Блукають” ввійшли як, порівняно, нові пісні, так і речі написані ще до виходу першого альбому. Тому робити висновки, що музика змінилась, трохи неправильно. Просто кожен альбом несе з собою певне послання, і саме ці послання дещо відрізняються, а зміна в звучанні – це вже просто результат.

В 2009-му році К402 успішно виступили на фестивалі “Тарас Бульба” і увійшли в п’ятірку кращих груп. Чи стало це для вас несподіванкою?

Так, ми були здивовані. Але цей факт для нас нічого не міняє.

Взагалі, чи подобається вам виступати на фестивалях і чи їздите ви на фестивалі в якості слухачів?

Нам подобається виступати будь-де, де є слухач. А їздити на фестивалі, щоб погуляти-послухати… Нажаль не завжди є часова та матеріальна можливість. Тим більше останнім часом з’явилась купа хороших фестивалів.

Яким ви бачите гурт K402 через рік-два?

Дасть Бог – житимемо. Все інше не в моїх силах передбачати.

В майбутньому з ким зі світових зірок хотілося би зіграти на одній сцені?

Хотілося б, щоб “світова зірка” сама хотіла з нами зіграти

Ваш гурт розпочинався з акустичної музики, тому цікаво знати, у чому для вас особливість акустичного виконання?

Чистота, ніяких лишніх нагромаджень звуків. Музика в акустиці це завжди здорово!

Яку програму ви маєте намір запропонувати слухачу під час виступу на фестивалі “ТИХО!”?

А це вже слухач побачить і почує під час самого концерту.

Офіційна іменка http://www.k402.com/

Завантажити музику:

К402 “Намалюй” МП3
К402 “Нормально жити” МП3
К402 “Синхрофазотрон” МП3
К402 “Терпіння” МП3
К402 “Хочу раю” МП3

Інтерв’ю з Валерієм Харчишином, гурт “Друга Ріка”

Друга Ріка – один з тих гуртів, які є обличчям української музичної сцени. Чи є у вас відчуття, що ваша творчість вплинула на музичні тенденції в Україні?

Я думаю, той хто тримається, або, просто присутній на сцені більш ніж 10 років, в будь-якому разі впливає на те, що відбувається сьогодні в музичному просторі України. Я чую деякі наші пісні з іншими текстами, або дещо з лірики в іншій музиці. Комусь, те, що ми робимо потрібне, але до нині не вважаємо себе “народною” групою.

Що ви вважаєте своїми досягненнями і в чому, можливо, виявились помилки?

Наше найбільше досягнення – попереду. Але, якщо серйозно, то ми до сьогодні лишаємося 100%-ю групою, а не колективом імені однієї особи.

Я не люблю дивитися назад навіть, для того, щоб аналізувати свої помилки, аби потім їх уникати…Знаю – щоразу буде, щось інше, тому всі наші помилки є абсолютно логічними, без яких ми не були б тими, ким ми є тепер.

Після стількох років в одному гурті, що найбільше тримає вас разом?

Це дуже важко пояснити…Ми, просто, живемо цим життям, тобто живемо: з “ДР”, в “ДР” та на “ДР” і все.

Як на початках до вашого музикування ставились рідні? Чия підтримка надихала вас у важкі хвилини?

По різному…Дехто схвалював, деякі просто не давали засиджуватися на репетиціях, бо й зрозуміло, що вони, насправді, були далекими від справжніх репетицій, так, просто, гарно проводили час. Були й такі, що ненавиділи й не вірили… Найстійкіші і до нині з нами, але декого ми втратили, на жаль…
Для мене особисто, найважливіша підтримка – була з боку коханої, тепер – сина.

Чи були у вас моменти розчарування у обраному музичному шляху?

Так, звісно були. Саме в той період ми просто пиячили і жодної нової чи живої ноти не видавали. Ми були в суцільних протиріччях, коли занурилися у вітчизняний шоу-бізнес. З одного боку – хотілося творити, але не хотілося в рамках шоу-бізу, з іншого, знаходячись завсідником цього українського зібрання,- не хотілося співати якусь гидоту. Тому, можливо й так повільно досягали чого хотіли, бо не стріляли, а еволюціонували.

Валерій, чи уявляєш ти своє життя без музики, концертів, записів? Якщо б довелося змінити фах, то що б могло стати альтернативою музиці.

Нічого! Я вже був кимось, але, то все в минулому…

Не хочу про це думати, я музикант і навіть не хочу розкривати рота на те: “що якби…або…” НІЧОГО!!!

А чи важко нести тягар популярності?

Я ніякого тягара не відчуваю, єдине, що іноді незручно – з’являтися в магазині. А відверто – це, як сказав один митець, популярність -100% дисконтна картка! І де в чому він правий, хоча б в тому, що не соромиться зізнатися, що інколи це зручно.

Друка Ріка це більше концертний гурт, чи ви все ж віддаєте перевагу роботі в студії?

Я ненавиджу сидіти у студії, за виключенням того, коли ми не записуємо, а створюємо нові пісні. Запис, редакції, зведення – важка статична та рутинна робота, в якій мало творчості. Набагато приємніше хутко створювати щось нове і неважливо в якій якості “воно” виходить. Головне – сам процес народження, як у сексі – іноді процес кращий за результат.

Основне і найпряміше призначення музиканта – бути на сцені! Ось там мені добре, сухо і комфортно! Ми більше часу проводимо саме там.

Яких людей ваша музика гуртує разом?

Ми далекі від r-n-b і танців та, майже, нічого в цьому не розуміємо, так що переважна більшість нашого слухача – певно ті, котрі музику слухають вухами, а не дупою.

Зважаючи на усі ваші досягнення, які амбіції творчі й кар’єрні досі мотивують діяльність гурту?

Ми все ще не були у повноцінному світовому турі. Нескромно, але поки не поїдемо – не помремо.

Як бачите сучасну українську музичну сцену, яких змін ви б прагнули? Можливо, маєте бачення як їх досягнути?

Та все дуже просто! Якщо це Лейбл чи Рекординг, то він має не тільки купувати альбом у автора, а потім його продавати, а й проводити повний обсяг робіт що до промо артиста. Якщо це музичний канал і він крутить кліпи, за що не має брати з музиканта гроші, а через відповідні структури перераховувати авторські винагороди музикантам.

Більше простих незаангажованих фестивалів, де б ми бачили та відкривали більше нових імен.

Чи подобається вам виступати на фестивалях і чи їздите ви на фестивалі в якості слухачів?

Будь-який фестиваль – як великий базар, де слухач йде слухати, наприклад RH та раптом, відкриває для себе щоcь нове і свіже. Так само й нам подобається бути у списках тих, кого випадково помітили, хоч, можливо,раніше й не дуже любили.

Які відчуття у вас викликає акустичний формат фестивалю “Тихо!”, у чому для вас особливість акустичного виконання?

Мені просто подобається, коли люди, замість того, щоб розказувати який у нас жалюгідний шоу-бізнес, або про те, що його не існує, тупо працюють і створюють щось нове, накшталт фестивалю “Тихо!”

Мені, насамперед, дуже подобається виконувати наші пісні в акустиці, бо там, я, інколи,чую свій голос:)

Яку акустичну програму ви маєте намір запропонувати слухачу під час виступу на фестивалі?

Це будуть старі впізнавані хіти та деякі пісні, що ми взагалі не виконуємо на традиційних концертах. Дещо динамічне й стрімке буде трансформоване в повільне й легке…

Офіційна іменка http://www.drugarika.com/

Ми починали суто як акустичний проект. Предтечею був гурт «Брати Буендіа» – проект створений суто під фестиваль «Зорі Надзбруччя» у Волочиську. Тоді вперше на загал було презентовано твір «Шлях до Небесної України», який пізніше ми записали з Андрієм Середою. Ансамбль був доволі сумбурний, втім як і виступ. Нас було троє з однією гітарою. Причому наш майбутній провідний гітарист – Сергій Белінський тоді грав виключно на роялі і танцював з бубном, а ще, майстерно жонглював стільцями на сцені. Дивний такий був тоді акустичний психодел, ми навіть взяли якесь місце в конкурсній програмі і журі порадило нам обов‘язково поїхати на відбірковий Червоної Рути. Тоді нас вибігло на сцену чоловік вісім з саморобними маракасами, бубнами, трьома акустичними гітарами, акордеоном. В Хмельницькому було діло. Ми потрапили до фіналу, потім стали дипломантами, потім розвалились. Далі, на уламках гурту, з гітаристом Сергієм перемогли на Срібній підкові у Львові 2000 року. І з проектом «Нечитайло, Джордж та Фітіль» знову стали дипломантами «Червоної Рути» цього разу в Києві, у 2001 році.
Нарешті, у 2004 році відбулось своєрідне відродження Грамоти. Ми виступали, знову ж таки акустичним складом, на першому фестивалі Шешори. Тому акустичний формат для нас , це як повернення в теплі мамині долоні, в плаценту юності, в романтичний пубертатний період. Але, ті самі інфантильні шати примірятимуть на себе дорослі дядьки, це теж треба враховувати. Крім того, спеціально для фестивалю, ми підготували кілька ексклюзивних прем‘єр. Серед них – страшна карпатська балада про любов та зраду у нашому лагідному прочитанні.

Інтерв’ю з гуртом “On the edge”

Ви молода група, розкажіть, що мотивувало вас взятися за музичні інструменти і вийти на сцену?

Одим із мотивів стала любов до музики і бажання творити якісну українську музику, прагнення вплинути на розвиток мистецьких напрямків в Україні.

Як народжується нові пісні у виконанні On The Edge?

Все починається з слів, а далі ми пробуємо підкреслити музикою ідею, яка вкладена в слова.

Чого у вашій музиці більше емоцій чи інтелекту?

Однозначно емоцій. Але це не означає, що наша музика не інтелектуальна. Текст повинен спонукати до мислення і аналізу. Цим пісня відрізняється від вірша, Музичний супровід несе таке сильне емоційне, почуттєве навантаження, яке важко передати одними лише знаками. У цьому сила звуків і музичного мистецтва, зокрема.

Що саме ви б хотіли донести до слухача? Іншими словами творчість, для вас, це стриптиз душі автора, чи, можливо, чітко виважені філософські або життєві послання, або, можливо, в призначенні творчості ви бачите лише створення гарного настрою в слухачів?

На це запитання частково відповідає попереднє.

Жива музика – це емоції від виконавців, ноти – це історія від атвора.
Стриптиз душі – це вже чи не філософська категорія, яку важко однозначно інтерпретувати і тим паче пояснювати. Це саме стосується і життєвих послань. Наша музика однозначно ставить перед собою завдання бути більшим, ніж недільна рекреація і вечірній перегляд серіалу, але чи побачить за змістовим і чуттєвим наповненням слухач якусь відповідь на одне з кантівських питань (чим я є? що я знаю? що я маю робити?) – це вже залежить від рівня його свідомості і значення музики в його житті, до речі, теж. Ну і не останню роль відіграє наше вміння втілити в творчості те, що ми самі в ній бачимо, так, щоб це змогли побачити інші. Нам би хотілося бути для слухача більшим, ніж музика, якщо хочете — філософією в звуках. Творчіть – це самовираження, намагання донести частинку себе до людей, щоб вони почули і відчули щастя від музики, яке відчуває виконавець.

Як реагують на ваше музикування рідні та близькі? Чи відчуваєте підтримку чи радше відмовляння?

Підтримка – звичайно що так. Нашими першими слухачами на нашому першому концерті були саме друзі, рідні і близькі, це вони наша допомога, наші фанати, наші спонсори і наші піарщики .

Чи можна очікувати ближчим часом від гурту On The Edge записаної платівки?

Складне питання. Дуже багато чинників наразі затримують цей процес, серед них не лише фінансова сторона, але і популярність, професійний рівень, своя ніша і аудиторія. Нам навіть року немає, все ще попереду.

Як ви плануєте пробиватися на українську музичну сцену? Можливо, маєте якісь новаторські бачення власної промоції?

О, а це ще складніше:). Тут немає рецептів – є хороші приклади, але вони унікальні, все залежить від гармонійності відомого співвідношення «Того місця» і «Того часу». Кожен виступ – це і є наш шлях. Ми наразі на початку, коли трохи пройдемо, то може і змінимо курс. Важливим нюансом ще є наше трохи альтруїстичне бачення: «мистецтво заради мистецтва». Ми не хочемо грати музику для мас і те, що просто купується, тому про українську музичну сцену в її теперішньому вигляді взагалі важко говорити.

Які відчуття у вас викликає акустичний формат фестивалю “Тихо!”, у чому для вас особливість акустичного виконання?

Акустику – теж можна порівняти з стриптизом душі, але не автора, а самої музики, бо вона не дозволяє приховати, замаскувати, заміксувати чистий варіант звучання за професійно-хитромудро-
довершеним аранжуванням.

Яку програму ви маєте намір запропонувати слухачу під час виступу на фестивалі “ТИХО!”?

Відповіддю на це питання, власне, і буде наш виступ. Ми працюємо над тим, щоб приємно здивувати слухачів. Наразі ми лишимо це в секреті.

Це буде ваш перший акустичний виступ для широкої аудиторії, чи вже маєте такий досвід?

Концертний досвід нашої групи загалом невеликий, особливо з огляду на те, що ми існуємо менше року, тому приємно, що ми можемо похвалитися вже двома вдалими акустичними виступами, один з них – це взагалі гастролі до Тернополя. Нам подобається працювати в такому форматі, адже нам нічого приховувати.

Офіційна іменка http://vkontakte.ru/club8648381/

Інтерв’ю з гуртом “GODO”

Гурт ҐОДО заснований в 1998 році. Як з того часу змінювався склад гурту і ваша музика?

Враховуючи немалий вік гурту зміни у складі не назвеш жвавими. У нас змінився драмер, і ми залишились без другого гітариста і вокаліста, котрий переїхав зі своєю молодою родиною до Києва. Власне, це і стало, чи не єдиною причиною кардинальних змін у творчості ҐОДО. Від альтернативного саунду, з елементами ґранджу і філософськими текстами на тему межі життя і смерті, до танцювальної, частково клубної, музики з акцентом на потужний і швидкий ритм.

А як на вашу думку змінилася львівська альтернативна сцена за ці роки?

Що відразу впадає у око, так це велика кількість молодих гуртів, які виникають зі швидкістю геометричної прогресії. Так і повинно бути. Одні гурти зникають, інші народжуються, відбувається різнобічне бачення музики, як мистецтва і збагачення львівської сцени гуртами, на які необхідно звертати увагу. Дуже багато гуртів важкої музики; хотілось би, щоб збільшилась кількість груп і інших музичних напрямків і стилів, зокрема grunge, punk, electroclash і ska. Велика подяка репетиційним базам, кількість яких збільшилась у порівнянні з початком 2000-х, без них багато колективів загинули б так і не народившись…

Ви характеризуєте себе більше як незалежне мистецьке явище, ніж як звичайний музичний гурт. Розкажіть будь-ласка про цей так званий “феномен ҐОДО”?

Тут слід сказати те, що ҐОДО підтримує і пропагандує українське мистецтво, як на теренах нашої країни, так і за її межами. Український живопис, поезія, література, театр – це все феномен! Феномен, який необхідно шанувати і берегти. Чудово, якщо ми станемо його невід’ємною частиною…

Стиль, в якому ви зараз працюєте electro-psycho-fusion навіть назву має незвичну для більшості українців. Як би ви описали свою музику для тих, хто на фестивалі почує вас вперше?

Electro-psycho-fusion для нас – це коктель з альтернативної і електронної, клубної музики з періодичними D’n'B бітами.

Чи часто ви зараз виступаєте за кордоном? Як сприймає вашу музику закордонний слухач?

Нечасто. Востаннє ми виступали на фестивалі у Польщі в місті Загуж 2006 року, хоча й підтримуємо дружні стосунки з поляками, німцями, литовцями і ін. друзями з-за кордону і на даний момент. Як тоді, так і попередні рази, що ми грали поза межами країни публіка сприймала нас неймовірно позитивно і з шаленою енергетикою. Інколи навіть дивує, що незнайомі люди, на перший погляд неподібні один на одного, залишають фестиваль, неначе давні друзі, які просто довго не бачились. Не нами доведено, що музика – це інтернаціональна мова зрозуміла в усіх країнах, яка єднає людей з найрізноманітніших куточків нашої планети.

Чи ви плануєте випускати альбом ближчим часом?

Ой…. Це болюча тема… Стосовно цього питання – ми постійно натикаємося на якісь непередбачувані обставини, і, як наслідок, доводиться відкладати все на потім. Та відповідь “так”, безумовно “так”!

А загалом, які амбіції творчі й кар’єрні мотивують діяльність гурту?

Якщо робиш музику, яка подобається не тільки тобі, а й немалій аудиторії публіки, і при цьому отримуєш сатисфакцію – ось найкращий мотив для діяльності групи.

Чи подобається вам виступати на фестивалях і чи їздите ви на фестивалі в якості слухачів?

Так, подобається, хоча і не на всіх. Все залежить від організаційних питань. В якості слухачів буваємо дуже рідко.

Яка ваша думка про сучасний шоу-бізнес в Україні? Чому не відбувся комерційний прорив ҐОДО після того, коли ви підкорили Львів і стали справжніми іменитостями в музичному середовищі?

На нашу думку сучасний шоу-бізнес в Україні дуже обмежений. Слухачеві нав’язується певний стиль музики навіть не вважаючи за потрібне дізнатися про його справжні вподобання. З’являються музичні канали, дивлячись які, складається враження, що кілька гуртів-клонів без явних признаків різниці між собою, просто купили собі цей канал, щоб крутити виключно свої кліпи. Це не правильно! Тільки слухач, і ніхто інший, повинен обирати ту музику, яка йому близька. З цього випливає проста істина укр-шоу-бізу: – “Те, що нам тулить радіо і телебачення – це формат, а те, що подобається нам, як потенційним слухачам – неформат!”

Комерційний прорив ҐОДО не відбувся бо ми самі були не готові до цього. Та й через ряд комерційних проблем, розумієш, що потрібна людина, яка б займалася організаційними питаннями.

Які відчуття у вас викликає акустичний формат фестивалю “ТИХО!”? У чому для вас особливість акустичного виконання?

Сам фестиваль доволі незвичний. Різко виділяється на тлі інших фестивалів і дисонує з ними. Це незвикле для нас середовище, тому важко відповісти у чому особливість акустичного виконання. Загалом про відчуття щодо “ТИХО” можна буде сказати після його проведення.

Чого очікувати під час виступу ҐОДО на фестивалі “ТИХО!”? Як звучатиме electro-psycho-fusion в акустиці?

Нам дуже цікаво відкрити ще один формат творчості – акустичний. Хоч це і не наше звучання, та все ж ми запропонуємо слухачеві кілька наших творів. На фестивалі “ТИХО” ҐОДО повернеться до свого початкового звучання, такого, яким його пам’ятають в кінці 90-х. А ще, у нас з’явиться жіночий вокал. Щодо electro-psycho-fusion – то він втратить свою сутність напівклубної групи і перетвориться на acoustic-psycho-fusion, що безумовно, додасть родзинки до загальної творчості ҐОДО зокрема.

My Space гурту: www.myspace.com/godolviv

Завантажити музику:

GODO “Трава” МП3

Інтерв’ю з Павлом Табаковим

Павло, після успішного старту на українській поп сцені, ти здається так і не став частиною того українського шоу бізнесу, як ми його бачимо по телевізору. Чи така незалежна позиція допомагає у реалізації творчих амбіцій, чи навпаки?

Якби я не був до якоїсь міри частинкою українського шоу бізнесу, ви б, мабуть, не запрошували на фестиваль:) Втім, ця позиція незалежності від будь-кого, дозволяє мені експерементувати і розвиватися творчо без обмежень!

Як володар унікального вокального таланту, наскільки визначальними тобі видаються фахові дані музикантів для комерційного успіху в популярній музиці?

Я вважаю, що виконавці на естраді потрібні різні і в кожного повинна бути своя, абсолютно неповторна харизма,”фішка”. Це можуть бути виконавці як серйозного жанру, так і комедійного, драматичного тощо. Кожен обов’язково знайде свого слухача!

Відвідавши твої концерти, слухачі дивуються різноманіттям жанрів, якими ти ніби “жонглюєш” у своїй програмі. Як ти досягнув такого рівня майстерності у них і чи не створює це проблеми із форматністю твоєї музики для українського шоу бізнесу?

Моя сценічна незалежність власне і дає мені можливість експериментувати в різних жанрах музики. Я вважаю, що музика взагалі не підлягає жодним форматам, є лише жанри у кожного з яких є свої слухачі.

Твої концерти наповнені оригінальними інтерпретаціями світових класиків року, джазу і блюзу. Звідки такі замилування і хто працює над чудовими аранжуваннями?

Я завжди виконував, і буду продовжувати в тому ж дусі, музику, яка мені подобається. Незалежно від того чи це світова класика, чи це джаз чи власні композиції. Перевірено, що музика, яка йде від серця, буде звучати і в серцях інших людей!

Хоч тебе виказує високий рівень володіння іноземними мовами, та, скоріше, українському слухачу маловідомо, що ти об’їздив з концертами майже усю Європу. Які твої враження від виступів за кордоном?

Я скажу просто. Вони (європейці та американці) випередили нас на років 30-40 з підходом до музики, жанрами, цікавими знахідками. Відповідно і цінності щодо мистецтва дещо інші ніж в нас.

Які свіжі тенденції помітні на українській сцені, як ти бачиш розвиток української музики?

Нових, цікавих тенденцій в українській музиці практично не має або їх дуже мало і про них ніхто не знає. Єдине, що тішить, це те, що українська поп культура має набагато більше цікавих відгалужень ніж російській поп. Музиканти почали більше звертатись до нетрадиційних жанрів, зворотів та інструментів у своїй творчості.

Чому місцеві зірки, на твою думку, часто так і не знаходять способів розширити географію своєї популярності до національних масштабів?

На мою думку не має нічого не можливого! Всі мега популярні зірки в свій час були виконавцями місцевого значення. Все залежить від обставин і від прагнень та амбіцій виконавців.

Якийсь час тому ти анонсував роботу одночасно над двома новими альбомами у різних жанрах. Як просуваються справи?

Чудово. Робота триває і скоро будуть результати.

Яких змін та адаптацій вимагатиме твій музичний матеріал щоб “зазвучати” в акустичному форматі, у чому для тебе особливість такого виконання?

Ми потребуємо лише додати до нашого основного складу перкусію та сопрано-саксофон.

Акустичні проекти взагалі мають властивість більше доносити душевність і текстове наповнення пісень, власне в цьому їх сила.

Яку програму ти маєш намір запропонувати слухачу під час виступу на фестивалі “ТИХО!”?

Запропоную слухачам акустичні версії з нового альбому, презентація якого ще попереду, а також обробки вже знаних публіці хітів.

Неофіційна сторінка http://www.pavlotabakov.com/

Завантажити музику:

Павло Табаков “Лети!!!” МП3

Інтерв’ю з Олександром Васецьким, Dalai Lama

Зараз Dalai lama є, мабуть, одним з найпомітніших українських альтернативних гуртів. Вас уже впізнають на вулиці? Чи був момент, коли ви відчули, що прокинулися відомими?

)))) На вулиці дуже рідко впізнають, все ж таки на телебаченні нас ніхто нікому не нав’язує )) Та й нам це абсолютно не потрібно. Приємно коли слухачі просто дякують за музику, тиснуть руки. Мені взагалі смішно, коли у нас просять після концерту автограф )))

За 9 місяців було продано майже весь тираж вашого альбому “The Sixth Turtle”. Чи очікували ви такого успіху? Чи маєте на меті перевидати платівку ще раз ближчим часом?

Ні. Платівка уже увійшла в минуле, адже наше музичне обличчя змінюється з часом і залишати “The Sixth Turtle” основною лінією не хочемо. Та й комерційний успіх в Україні за рахунок продажу альбомів у альтернативних гуртів мізерний. Цей альбом для нас вийшов як матеріальне підтвердження того, що ми існуємо як група, а те що його хтось купує – означає, що це комусь потрібно, навіть в Україні )))

Але, навіть, не дивлячись на успішні продажі, ви вирішили викласти альбом в інтернет у вільному доступі. З чим це пов’язано – з вірою в силу глобальної мережі чи невірою в український шоу-бізнес?

Інтернет зараз дуже багато вирішує для гуртів всіх рівнів. В нас є сторінки в соціальних мережах, де люди з різних куточків світу можуть ознайомитися з нашою музикою, і це набагато дієвіше аніж просто продаж альбому в кількох містах. Домовленості щодо концертів, записів майже всі здійснюються через інтернет. Навіть проста переписка з людьми яким ми цікаві.

Більше місяця тому стало відомо, що одну з ваших пісень було відібрано для саундтреку аудіокниги російського письменника Сергія Мінаєва. Як ви сприйняли цю новину – чи стала вона несподіванкою і чи вже відомо, яку саме пісню обрали?

Це стало для нас несподіванкою, адже наш менеджер відіслав пісні Мінаєву, нам про це нічого не сказавши ))) Було дуже приємно почути що йому матеріал сподобався )))
Яка пісня увійде до аудіо книги наразі не відомо.

Розкажіть, як проходить робота над вашим новим матеріалом? Чим будуть відрізнятися нові пісні від тих, які на альбомі?

Робота проходить на диво швидко і креативно. Ми довгий час намагались знайти нове звучання гурту. Після видання альбому у нас вже пройшло приблизно 4 періоди музики з абсолютно різним звучанням і наповненням. Вони повільно переходили із концерту в концерт, випробовувались на публіці. Зараз у нас з’явилось більше електроніки, більше вокального насичення. У нас кожен учасник гурту може написати хіт, тому ми не обмежуємо себе якимись посадовими обов’язками )))

Ми ростемо в музичному плані, тому що від нас можна очікувати за пів року, рік, я навіть уявити не можу )))

Гурт Dalai lama, крім власне музики, відомий своєю нестандартною поведінкою під час виступів. Що ви відчуваєте, коли виходите на сцену?

Нам добре на сцені )) Ми відчуваємо контакт з публікою, це приносить натхнення і бажання викластись повністю, бути до кінця щирими з людьми. І люди це розуміють, вони розуміють, що ми справжні, відкриті з ними, вони танцюють не під нас, а разом з нами!

В кількох інтерв’ю ви жартома чи серйозно наголошували, що не є справжніми музикантами. Відчуваєте себе так і надалі чи це відчуття вже змінилося?

Ми це наголошували абсолютно серйозно! Ні в кого з нас немає музичної освіти, ми все робимо на відчуттях. Якщо б стороння людина зайшла б до нас на репетицію, вона б, мабуть, ані слова не зрозуміла з наших розмов ))) Все відбувається дуже емоційно, спонтанно. Теоретично ми можемо охарактеризувати тільки певні настрої пісні, її емоційні моменти, які відчуття вона повинна викликати у нас і відповідно у слухача. А сама “матеріальна” музика створюється з повного хаосу )))

Що найбільше надихає вас на музикування і творчі експерименти?

Тут дуже багато чинників. Це може бути навіть те, що у когось з нас відбулось щось приємне, чи просто збіг якихось обставин. Ми звичайні люди і в кожного з нас своє життя зі своїми проблемами і буднями. Активне насичене життя приносить натхнення у будь-чому. Так, за відносно короткий період часу, ми змінили декілька музичних облич, учасники гурту встигли створити і записати декілька музичних сайд проектів: World for Fedora, Надувний Човен і крейда, Immago, Robespierre Cardin, у яких все коливалось від дивної експериментальної музики до тріп-хопу, інді, електронної музики. Ми не стоїмо на місці, мабуть це і є основним чинником нашого музичного розвитку.

Цього року гурт виступив на кількох музичних фестивалях – яке ваше враження від українського фестивального руху?

Цього року відбувалось надзвичайно багато фестивалів в Україні. На жаль оцей вибух не відбувся і без негативних речей. Деякі масштабні фестивалі взагалі не відбулись, половина з них ішла організаторам в мінус через, мабуть, брак досвіду або спонсорів. Цього року ми виступали на “Форт міс??” та “Славське рок”. Нам дуже подобаються концерти під відкритим небом!

Як бачите сучасну українську музичну сцену, яких змін ви б прагнули? Що потрібно молодим гуртам щоб здобути комерційний успіх і перетворити музику з хобі у професію?

Нажаль в Україні людей, що прагнуть музики дуже мало. І ще менше дозволяють собі платити за неї гроші )) Тому перетворити хобі у професію зараз майже неможливо. У нас немає добре розвинутої музичної індустрії, телебачення пропагує зовсім інші музичні стандарти на відміну від молодих гуртів. Вся проблема української сцени полягає в тому, що людям уже нав’язали неправильний світогляд, і чим далі тим гірше. Інформаційний вакуум настільки не пробивний, що молодій групі попасти в ефір провідного музичного телеканалу без грошей і знайомств практично неможливо. Тому такі проблеми з культурою. Вона просто нікому не потрібна.

Які відчуття у вас викликає акустичний формат фестивалю “Тихо!”, у чому особливість акустичного виконання для гурту Dalai lama?

Відчуття тільки позитивні! ))) У нас наразі багато матеріалу, який дуже цікаво звучить в акустичному форматі. Я думаю “Тиху” Dalai Lama люди сприймуть особливо тепло, адже на акустичному концерті гурт максимально наближений до слухача. Тут всі? карти відкриті )))

А яку програму ви готує?те для виступу на фестивалі? Це буде лише новий матеріал чи також і пісні з виданої платівки?

З платівки я думаю не буде жодної пісні. Хоча, побачимо. Все залежить від обстановки і атмосфери концерту. Наразі плануємо грати тільки новий матеріал. Обіцяємо, буде цікаво! )))

My Space гурту: http://www.myspace.com/dalailamalviv

Завантажити музику:

Альбом “The Sixth Turtle”, 2009 МП3

Dalai Lama “Audrey Hepburn” МП3