З нагоди концерту у львівському “Культ Liv Music Club” 4 травня ми провели випитування із німфою української альтернативної сцени Uлією Лорd. яким маємо нагоду сьогодні поділитись.

Насамперед, хочеться запитати як відчувався момент, коли ти виклала файл з піснею «∞ секунд» в соціальні мережі на день Свободи минулого року? Чи дало якусь внутрішню свободу те, що врешті можна було поділитись із слухачами результатами зусиль останніх років?

- Якшо говорити про внутрішню свободу, то я не обмежувала себе бажанням обов’язково створити хіт. Такий намір веде до тиражування чужої думки. Мені це не цікаво, адже творчість – це рух особистісних переживань. Я навмисно не вибирала день для опублікування пісні. Так виходить, шо самій пісні був потрібен реліз в день Свободи. Пісня «∞ секунд» отримала свободу у символічний день.

Перша реакція кола людей, які мали можливість запізнатись з піснею у всемережжі була дуже схвальною. Чи додало це впевненості, що звучання нового матеріалу стане ключем до українського слухача.

- Коли ми записали пісню «∞ секунд», було зрозуміло, що вона абсолютно неформатна. Відповідно впевненості, що її прийме публіка не було. Я навіть не знаю, як таку річ можна гарантовано передбачити. Але також було зрозуміло ще й те, що ця пісня мала бути саме такою. Її звучання повністю відповідало тому, яким я його хотіла. Перед релізом всі сподівання я покладала на людей тонкої нервової матерії, для яких творчість щось означає.

Назва стежини «∞ секунд» має також особливе написання у формі знаку нескінченності. Цей знак є символом глибшого змісту, закладеного в тексті пісні, чи його використання пояснюється якимись іншими причинами?

- Тема пісні – кохання – нескінченна як саме життя в глобальному розумінні. Ніщо не закінчується, не зникає, а перероджується, перетікає одне в інше. Нічого ми не віддаємо назавжди. Ми отримуємо назад все в тій чи іншій формі. Це безперервно. Тому і знак нескінченності. І ще у підтвердження ідеї я б хотіла його відобразити у вигляді молекул ДНК. “Є багато, що мені віддати, щоби ти мене любив…”

Автором тексту й музики «∞ секунд», як і у випадку усіх твоїх пісень, окрім, хіба, двох переспівів, є ти сама. Наскільки автобіографічною є пісня?

- Я пишу чорнилами відчуттів. І це певно ознака автобіографічності.

На твоїй іменці можна прочитати згадку про наукове дослідження, в якому стверджується, що чоловіки закохуються в жінку, якщо їх пронизливий погляд на першому побаченні триває більше 8 секунд. Чи був схожий досвід в твоєму особистому житті?

- З цього факту я розумію, що очі закоханих промовисті з перших восьми секунд і до нескінченності. Ось ще одна причина для використання цього знаку. Шкода, що не було поряд зі мною такого дослідника-науковця, який би міг виміряти той перший погляд, з якого я закохалася колись, вже давно. Це фантастична штука. Ти ніби в трансі, час пливе в мега рапіді. Ти відчуваєш себе цілим Всесвітом, яким охоплюєш цю єдину для себе людину. Свідомість при тому ясна. Ти все чудово розумієш. І усвідомлюєш взаємність цього щойно народженого почуття.

Ти багато подорожувала світом в останні роки. Як ці подорожі надихали тебе на творчі пошуки чи може якісь інші життєві осягнення?

- Я полюю на гарні краєвиди. Люблю порівнювати те, що створює природа, з тим, що створюють люди. В цьому ключі, для мене, гармонійна провінційна місцевість, де люди вписуються в ладшафт. Люблю відчуття спокою. Ось так, в гарному місці, я можу вмоститись і засклитися на години, аж поки очі не наситяться вже. Ще можна закріпити ефект чимось смачним і правдивим, як варіант – ковтком вина і шматочком гарного сиру. А потім з друзями вдатися до танцювально-гомінких розваг, щоби в тілі стало млосно. Для мене в подорожах і, взагалі, в житті важливі комфортні відчуття без надмірності і надуманості. Думаю саме це мав на увазі Епікур у своїй філософській системі.

Люди, які слідкували за розвитком твоєї творчості усі ці роки, не могли б не відзначити твого невтомного пошуку власного сценічного звучання. Якщо спробувати нагадати, то: спочатку було електронне звучання періоду Червоної Рути, потім тріп-хопово гітарне звучання “Танцю душ”, потім жорстке альтернативно-рокове звучання періоду “Дух молоді”, далі популярне звучання з відлуннямм 80-х “Музи-медузи”, гостинний спів в піснях проекту “ЕХО”, електро-етно з сербським проектом Балкан Грув Електрік, участь в львівському джазовому проекті Юрія Гнатковскі “Сніжність”, поп-рокове звучання “Боні і Клайд”, і, навіть, унікальний акустичний виступ з програмою “Мінімал” на ТИХО! В 2009 році… Можливо ще щось залишилось поза увагою?)) Така відкритість до експериментів це твоє ставлення до життя вцілому?

- Навіть я сама не змогла би так точно все перечислити, щось забула би) Мені подобається здобувати новий досвід в такий спосіб. Хтось розширює свідомість з допомогою певних стимуляторів, я – через музичні експерименти. Що стосується життя – у виборі рішення, наприклад, я чітко відчуваю помилковість і правильність. І, бувало, я йшла завідомо неправильним шляхом задля отримання досвіду. Через втрату я знаходила щось дуже цінне. Це можна порівняти з ефектом птаха “Фенікса”, який згорав і відроджувався.

Слід відзначити, що звучання «∞ секунд» суттєво відрізняється від попереднього видання дворічної давності “Боні і Клайд”. Чим пояснюються зміни і яким чином викрастилізувалось саме таке звучаня?

- Звучання пісні координується з тим, як звучить душа. Аранжування пісні було створене за один день. В студії над піснею ми працювали втрьох: Олег Яшнік, Ростик Домішевський і я. Ми так звучали. Хоча і трохи сперечалися вже на фінальному етапі. Мене навіть залишили на якийсь час саму зі словами: «Продюсуй».)) Я слухала, міняла якісь партії. Ми хотіли, щоби пісня вийшла не типовою і дивною.

Звучання пісні настільки універсальне, що її легко уявити на перших місцях музичних щаблів будь-якої європейської країни. Повідомлялось, що звукозапис пісні було здійснено зусиллями фахівців з різних країн і, навіть, континентів. Як це відобразилось на творчому процесі?

- Вийшла цікава штука. Спочатку я чекала, коли Олег Яшнік знайде час для роботи над моїми піснями. Оскільки я хотіла працювати над альбомом саме з ним. Потім зовсім несподіваним для мене стало місце запису. Я ніяк не думала, що це буде резиденція звукозапису «StasRecords» в Москві. І я дуже вдячна за цю фантастичну можливість. Мастеринг робив саунд-продюсер Scott Llamas на своїй студії в Каліфорнії.

Чому твій вибір студії звукозапису зупинився саме на російській «StasRecords»?

- А от атмосфера резиденціїї звукозапису «StasRecords» як раз і відобразилась на творчому процесі. Студія є абсолютно особливою та миттєво підкорила мене. Там до неможливого гарно. Студія знаходиться в лісі. Краєвиди – ілюстрації до казок. Поруч садиба поета Лєрмонтова, а поети – тонкі люди і не вибирають випадкові місця. Додати до цього професійно обладнану студію і лаконічний північно-європейський дизайн будови, і маєш відчуття здійсненої мрії. В мене там струни задзвеніли так, що змінилася якість тембру голосу. Пригадую, що вокал записувала взагалі сама. Було весело бігати з мікрофонної в контрольну кімнату щоб натискати на кнопку старт і стоп. Олег тим часом міг від студії відпочити, поки я розважалася.

А кому завдячуємо ідею використання госпелівських хорових підспівок наприкінці пісні, які є справжньою родзинкою запису?

- Госпел – це моя давня мрія. Дуже хотіла коли-небудь внести цей елемент в аранжування. І от здалося, що для пісні «∞ секунд» це те що треба. Сама придумала і заспівала всі партії.

Як довго взагалі тривала студійна робота над стежиною? Ви працювали виключно над цією піснею чи в скарбничці Лорд є вже інші записи, що увійдуть на пісенник, який ви анонсуєте на кінець року?

- Підготовча робота почалася наприкінці 2009 року. Ми відібрали півтора десятка пісень для запису. З часом, у 2011-му, знайшлася студія для реалізації задуму. Ми відразу писали матеріал в кількості пісень, які мають увійти в альбом. Це зайняло, з перервами, півроку – з лютого по листопад. Пісня «∞ секунд» входила до обраного переліку, але її запис був відкладений на фінальний етап запису. Якшо одяг всіх решти пісень був зрозумілий фактично відразу, то «∞ секунд»проявилася лише під кінець роботи. Потім були пошуки місця для мастерингу. Так на початку 2012-го ми вже мали готовий альбом.

В оприлюдненому відео на «∞ секунд», режисером якого був Віктор Скуратовський, ти постаєш цілковито в новому образі. Кожна красива троянда має бути з колючками чи вістря готично-панкового нашийника це вираз ставлення до світу і якийсь внутрішній протест?

- Ідея оновлення образу належить Віктору. Він, як режисер, чітко уявляв, що він хоче знімати. І, варто сказати, робота з Віктором для мене цінна тим, що він не працює за шаблонами, він все пропускає через особисте сприйняття. За його задумом, я мала помінятися кардинально, навіть коротко підстригтися. Але при тому проявитися в чуттєвості. Чому дуже посприяло романтичне плаття, яке сама і не подумала би одягти, – такі речі я обходила увагою. А нашийник, на мою думку, мав би гостріше передати стан беззахисності і вразливості до зустрічі з Ним.

На твою думку, в українського слухача, взагалі, є запит на музичний протест чи цей запит залишився вже в минулому разом із закінченням 90-х років?

- Останнім часом активна частина суспільства живе в безперервному стані протесту. Тому я не впевнена, що потрібен він ще і музичний. Якщо хотіти щось змінити, потрібно діяти в цьому напрямку кожному на своєму місці. Я, як музикант, не протестую проти якоїсь стилістики, а роблю музику таку, яка мені прийнятна.

Як відбувались зйомки «∞ секунд»? Про що цей відеоряд?

- Пісня і відео про страх втратити віру. В любов треба вірити.

Перед виходом кліпу ти заінтригувала прихильників містичною зазивкою до відеороботи на пісню «∞ секунд», в ролі режисера монтажу якої несподівано виступив автор багатьох музичних гітів та обдарований співак Андрій (Нічлава) Підлужний…

- Андрій дійсно дуже хороша і талановита людина. Я дуже вдячна йому за допомогу і сподіваюсь, що він порадує нас своїми новими піснями у власному виконанні.

Львівських читачів цього випитування, мабуть, найбільше цікавлять подробиці твого виступу на Тихо. Будуть лише нові пісні, чи ти також виконаєш свої найбільші гіти?

- До концертної програми увійдуть пісні за весь період творчості, починаючи з 1997-го року. Ми з групою заграємо як нові пісні, так і ті, які я не співала давно. Обов’язково буде “Танець Душ” і “Дух Молоді”, “Фото/Брудна як Ангел”. Також ми готуємо подарунок всім, хто прийде, – диск з піснею «∞ секунд» і реміксами на неї. До зустрічі на концерті!

30 березня на Тихих вечораХ в “Культ live music club” фанковий настрій створювала київська ватага Проти Ночі. Лідер гурту Сашко Кравченко поділився з нами своїми враженнями від візиту до Львова.

Минулі вихідні у вас були дійсно насичені. Які враження від концертного вікенду на Західній Україні?

Львів і Тернопіль просто чудові міста! Дуже круто зустріли у Львові, як справжніх зірок, тому величезна подяка організаторам, які представляють фестиваль ТИХО! В Тернополі, звідкіля наш саксофоніст, традиційно теплий прийом і багато позитивного заряду.

Всім велика подяка! Впевнений, що в ці міста ми ще не раз повернемось))

Як пройшло випитування на програмі львівського телебачення “Вже ранок”, на яке ви потряпили практично з потяга?

Дуже добре. Здається, вдалось гарно заграти наші пісні в акустичному виконанні, не дивлячись на втому. Нас, так би мовити, повторно покликали в етер програми “на біс”. За словами ведучої, їй дуже сподобався спів Галі. Тож ми виконали не три пісні, як планувалось, а чотири… додатковою стежиною була пісня “День”. Також питання глядачів були досить цікаві – ми всім дарували нашу нову платівку – тому враження, дійсно, лише найкращі.

А чи були якісь несподівані запитання під час вашого етеру на радіо “Львівська хвиля”?

Так, було одне неочікуване запитання: чому ми не співаємо російською мовою. Як виявилось, для мене це було сюрпризом, – російські пісні приносять більший прибуток, аніж українські. Може звучатиме дивно, але я цим питанням ніколи не переймався, бо вболіваю за українську мову набагато сильніше, ніж про ті гроші, які можна заробляти, співаючи російською ))

А як, на твою думку, відбувся сам концерт в “Культ live music club”?

Дійсно, чудово. Ми грали щонайменше півтори години. Мабуть, відсотків 70%, це були стежки з альбому “Вмикай!”, а решта – це вже зовсім нові пісні. Першою піснею, якою ми розпочали концерт, була “ТИХО”, що було досить символічно )) Публіка приймала нас тепло і концерт став для нас прекрасним завершенням фантастичного дня.

На наступний день ви виступали в Тернополі.

В Тернополі теж усе вийшло гарно. Потрапили у прямий етер на “УхРадіо”. На концерті відвідувачі танцювали, кликали на біс 2 рази…

Після таких інтенсивних вихідних, весь гурт спав в потязі від початку шляху до самого Києва:)

Послухати випитування з гуртом Проти Ночі на радіо “Львівська Хвиля”:

В п’ятницю 30 березня у клубі “Культ live music club” /facebook/, в рамках всеукраїнського туру на підтримку свіжовиданого пісенника “Вмикай”, виступить київський фанк-роковий гурт “Проти Ночі” /www.protinochi.com/.

Нова платівка гурту, пісні з якої лунатимуть на концерті поруч з добре знаними гітами гурту, є сумішшю драйвових музичних стилів та позитивних музичних вібрацій. До речі, альбом поширюється виключно під час концертного туру, тож відвідання концерту це чудова нагода отримати його з автографом музикантів.

Відео-провісником концертного туру ватаги є забійник “Ти поряд”. Це перший відео доробок, створений разом з новою звабливою вокалісткою команди − Галею Книгиницькою.

З нагоди виступу ватаги “Проти Ночі” на Тихих вечораХ ми провели випитування із засновником і лідером ватаги Сашком Кравченком.

Насамперед, хочеться привітати вас із шестирічним ювілеєм, який ви святкували нещодавно. Відомо, втім, що музиканти вашої ватаги музикують на сцені дещо більше часу, ніж триває історія “Проти Ночі”. Яким чином ви знайшли себе в досить багатому музичними проектами Києві і що стало тим об’єднувальним осердям вашого колективу?

Дякую за привітання. Дійсно, Проти Ночі святкували 6-річний ювілей 27 січня на сцені київського клубу Underground Music Hall, разом з гуртами Гапочка та DCT (Drama & Comedy Theatre).

До “Проти Ночі” я, барабанщик Влад і Анна Раскі (автор текстів) створили Мертву Ноту. Це було десь років десять назад. Хотіли грати теж фанк-рок, але не склалося. Мабуть, через наш вік в музичному плані, тобто технічно ми не знали як робити ці самі звуки, тому виходило щось достатньо депресивне і на дев’яносто відсотків рокерське. Гурт існував три роки, і в певний момент ми вирішили, що потрібно з цим закінчувати. Хоча деякі тексти Анна перенесла з Мертвої Ноти до теперішнього гурту. Тож, змінили назву, змінився склад – змінилась і музика. Принаймні, Проти Ночі вже є тим жанром, який ми, саме, і хотіли створити, напевно це й об’єднує ))

Минулий рік засвідчив радикальну зміну у складі вашої команди. Як відчуває себе “Проти Ночі” після зміни свого голосу?

Чудово. Галя, теперішня наша фронтвумен, нам дуже підходить. Такої душевності в наших піснях ще не було раніше, тому напевно так і повинно було бути, щоб ми її зустріли. І, що саме дивне, після її приходу якось легше все стало получатися. Тобто: кліп, записи, якісь концертні організаційні моменти йдуть дуже легко. Може збіг обставин… Хоча я вірю, що тепер наш гурт в повній бойовій готовності завойовувати українську сцену.

Важко було пережити розставання з колишньою чільницею, Олею?

Так, досить важко. Ми ж встигли альбом “Вмикай” записати з нею і зараз розповсюджуємо, саме з її вокалом. Тому, в мене таке враження, що ми дещо вводимо в оману слухача, адже на концерті людина чує один голос, а на диску – зовсім інший. Тим більш, що Оля, в своєму співі, – це протилежність Галі.

Якщо казати про людський фактор, чесно кажучи, теж тяжко… адже ми звикли один до одного. Проте, вже за 3-4 місяці до того, як Оля полишила гурт, ми були до цього готові, тож ніхто не здивувався її рішенню.

Наскільки Галя Книгиницька впливає тепер на звучання вашого матеріалу. Чи торкнулись зміни старого матеріалу чи, головним чином, тільки роботи над новими піснями?

Авжеж торкнулись! В неї подача зовсім інша і відчуває пісні вона також по-іншому. Вокал, сам по собі, такий інструмент, що ідентичним не буває – кожний вокаліст співає по своєму.

А хто тепер писатиме “дівочі” тексти? Довіряєте цю справу Галі?

Як і раніше, пише наша перша вокалістка – Анна Раскі. Вона моя подруга майже з дитинства і, чесно кажучи, її небанальні тексти не хочеться міняти на щось інше. Зараз вона продовжує писати для нас – це дуже приємно, адже вона залишається чистиною нашої сім’ї Проти Ночі.

Наскільки, взагалі, вдалось Галі проникнутись старими текстами?

Галя така людина, якій потрібен час. Кожну пісню, яку вона розбирає (в нас їх на цей момент близько трьох десятків), десь місяць потрібно просто грати на репетиціях. Пам’ятаю як пройшло прослуховування: вона підготувала тоді 3 пісні, серед іншого Королеву Стриптизу; заспівала так, що нам миттєво сподобалось; ми зраділи – класно так, втім, ми навіть не уявляли, що ця пісня через місяць буде звучати ще краще. Цей новий процес вдосконалення пісень був досить неочікуваним: та ж історія з усіма нашими піснями.

Відома історія про досить курйозний випадок, який трапився з колишньою вокалісткою під час вашого виступу на Гоголь фесті. То, ким же був той таємничий викрадач, який виніс вашу вокалістку зі сцени прямо посеред концерту?

Хах, я вже встиг і забути про цей випадок )) Невідомо до цього часу, напевно це залишиться таємницею )) Пам’ятаю, як Олю забрали за ноги зі сцени і понесли, а ми стояли на сцені і не розуміли, що ж робити далі, прийшлось приймати рішення миттєво – імпровізувати. Це продовжувалось хвилин три-чотири, потім Оля прибігла захекана, посміхнулась і сказала, що може співати даліJ

До речі, оскільки це вже третя заміна вокалістки за шість років існування, чи не побоюєтесь виникнення ситуації, яка трапилась нещодавно з гуртом Гайдамаки?

Це неможливо. По-перше, наше авторство підтвердити дуже легко, по-друге, навіть не уявляю, кому з них може це знадобитись: Анна сама для нас пише, а Оля…ой…вона ж десь там співає – в якомусь гурті, здається на англійській. Не думаю, що це питання актуальне. Але якщо подібні проблеми виникнуть – будемо судитись. Свої пісні ми не віддамо – це факт.

А як вам вдається зберігати цей творчий кістяк колективу?

Від початків у колективі тільки я і наш барабанщик Влад. Ми удвох народжували Проти Ночі – від ідеї гурту до напрямку нашого розвитку – все це робимо удвох. А гітару, саксофон і вокал змінювали декілька разів: були в пошуках, втім, сподіваюсь, що зрештою знайшли вже своє…

Ваш гурт багато концертує і має в своєму репертуарі декілька добре знаних пісень, як, наприклад “Королева стриптизу” чи “Танцюй зі мною”. Чому ж так склалося, що Проти Ночі спромігся видати дебютний пісенник тільки в січні цього року? Це пов’язано з частими змінами складу?

))) Ні, це пов’язано, як завжди, з грішми )) Хотілось класну якість запису зробити, щоб не було такого собі «Гараж-Року», а щоб це був дійсно дорослий музичний продукт. Тому на кожну пісню витрачалось багато ресурсів, які досить довго шукали. Це причина того, що писали альбом два роки.

Чим для вас стало видання альбому “Вмикай” – підведенням риски під якимось етапом чи свіжим стартом?

Я думаю, що це старт. Адже жодного відомого в країні колективу не існує без хоча б одного альбому. Однак, загадувати, як виглядатиме наш наступний розвиток, наразі не буду. В цей час маємо чіткі плани більше ніж на півроку, а далі побачимо.

Хто автор пісень на пісеннику і як сформувалась його творча концепція?

Майже усі тексти авторства Анни Раскі, лише один текст належить Олі. Музика – Проти Ночі. Концепція – дарувати позитивний підривний настрій. Набридло, що в більшості наших рокерів завжди відчуваються якісь проблеми, і на кшталт цього. Хочеться, якось навпаки, відволіктись від цього і трохи відпочити. Тому навіть формат наших пісень не більше трьох, чи трьох з половиною, хвилин, щоб не встигнути набриднути слухачу))

А де здійснювався запис?

На студії Сашка Пономарьова “Зранку до ночі”.

Складається враження, що ваші живі виступи тяжіють до імпровізації. Це наслідки музичної освіти? До речі, чи важко було зупинитись на якомусь одному варіанті пісень для фіксації на альбомі?

Музична освіта є тільки у саксофоніста і гітариста )) За форматом слідкую я… при чому дуже строго )) Приблизна пропорція: 40% фанку, 40% року, 20% поп або джаз, – якась от така суміш. Якщо щось переважує – зазвичай починаю критикувати все що можна на цьому світі )) Просто хочеться, щоби в Проти Ночі був свій почерк, адже це й відрізняє один гурт від іншого.

Ви співпрацювали з якимось музичним видавництвом в питанні видання платівки чи здійснили це завдання самотужки?

Все самотужки (ще одна з причин, чому так довго випускали альбом). Просто співпраця з видавництвами зараз досить малорезультативна, якщо чесно. Позаяк інтернет заполонив увесь простір, продавати диски в магазинах майже немає сенсу. Тож розповсюджуємо диски виключно у нашому «Вмикай» турі.

Чи плануєте викладати платівку для вільного чи оплатного завантаження у всемережжі?

Цілком можливо, що опісля туру зробимо запис доступним для завантаження на нашій сторінці. Звичайно, для вільного завантаження.

Сам, як слухач, завантажую вільно усіх наших українських виконавців – тому не бачу сенсу робити з нашими піснями якісь платні варіанти.

Зараз ви розпочали всеукраїнський тур на підтримку виходу нового альбому. Які враження від перших концертів?

Враження класні! Люди слухають дуже уважно, на біс кличуть, – це приємно ))

А хто основна аудиторія вашої фанк-рокової творчості? Куди найчастіше вас запрошують із концертами?

Музика орієнтована на західну Україну, позаяк наші тексти українською. На сході, чомусь, зустрічають досить прохолодно. Хоч, наприклад, в Одесі ми були двічі і там теж досить гарно проходили виступи. Поза сумнівом, Львів та Тернопіль – наші улюблені міста )) Якщо казати про вік, – частіше всього це люди 20-30 років.

Цікаво, що ваш тур промує нове відео на пісню “Ти поряд”, яка не увійшла в сам альбом. Як так трапилось?

Дуже просто. Позаяк альбом записаний з Олею, ми розуміли, що рекламуватися відео кліпом потрібно вже з новою вокалісткою. Тому було прийняте рішення записати ще один трек, зняти на нього кліп і промуватися саме таким чином.

Як відбувались зйомки кліпу? Відчувається, що ви суттєво підняли планку якості.

Зйомки, як завжди, – все в поспіху і ніхто нічого не встигає )) В студії було досить холодно, прийшлось зігріватись кавою з коньяком )) До кліпу готувались не довго, десь 2 тижні. Нашим завданням цього разу було: мінімум сюжету – зате стильна картинка. Хотілось зробити своєрідну візитку групи. Сподіваюсь, це вдалося.

А з приводу якості – в цей раз вже задіяні були кошти. В розмірах зірок – це дуже невеликі гроші, та для нас навіть 500-1000 долларів, на даний момент, сума досить величенька. І досвід – це дуже корисна штука.

Пісня “Ти поряд” вирізняється більш “радіо приязним” звучанням. Які успіхи стежини на українських радіохвилях?

Поки ще не знаю, статистику по радіомережах отримаємо наприкінці весни.

Останній раз ви виступали у Львові ще у 2010 році, які очікування від березневого ТИХОго концерту і яку програму ви плануєте виконувати?

У Львові завжди тепло і дуже приємно серцю. В рамках «Вмикай тур» в першу чергу думали про Львів і Тернопіль – ці два міста завжди ставимо в графіку разом в наших поїздках – і цей раз не виключення. Сподіваємось, що людям сподобається і наша Галя (хоча в цьому впевнений на 100%, якщо чесно). Також будемо розповсюджувати наш новий диск.

Програму будемо грати як альбомну, так і нові пісні. Якщо вдасться хоча б на 1-2 години зробити так, щоб слухачі забули про всі свої проблеми, – мета наших концертів буде досягнута ))

Дякую за розмову.

Інтерв’ю взяв Роман Похила.

Іменка гурту Проти Ночі www.protinochi.com

Інформація про концерт гурту на Тихих вечораХ за цією ланкою.

Молодий гурт, який існує з 2009 року, за короткий час встиг відіграти понад 100 концертів, серед іншого – на більшості українських фестивалів. В своїй музиці формація вдало змішує фанк, джаз, хіп-хоп, диско, бріт-поп. У творчому арсеналі команди дебютний альбом «Трохи Тепла», два акустичні міні-альбоми «Ігри з Датами в Календарі» та “10.000 грн. в небо” (2011), а також живий концертний пісенник “По живому”. Зараз музиканти завершують роботу над другим студійним альбомом та дебютним кліпом.

За двохрічну історію Фіолету вами досягнуто порівняно багато. З яким настроєм ви зустріли ювілейну дату? Чим найбільше пишаєтесь? В чому, можливо, були помилки?

Насправді, досягнень, як таких, багато нема. Найбільше з них, мабуть, полягає в тому, що ми лишилися цільним організмом як гурт: продовжуємо писати і записувати пісні, концертуємо, маємо чимало планів та мрій… Комерція ще не прокралася в наше музичне єство настільки глибоко, щоб ми мислили виключно категоріями досягнень та їх матеріальних результатів. Наразі, і це дуже добре, домінує здорове прагнення музичної самореалізації і певних духовних чинників, які дають нам, як музикантам, можливість бути щасливими.

Все ж, хоч це звучить неймовірно, але за такий короткий час ви видали аж чотири платівки. Як пояснюється така працездатність?

Це, радше, чотири роботи: одна з яких є студійним альбомом, інша – живим альбомом, та два акустичних EP. Різні за звучанням, настроєм та концепцією. Чотири маленькі віхи нашого розвитку за два роки, матеріалізовані в записи, – як можливість збоку подивитися на себе та бажання донести до слухача свою музику. Не хочеться повторювати відверто паршивого досвіду молодих українських гуртів, які, часто-густо, за 3-5 років існування видають максимум пару демо-записів. Можливо, нам не вдалося досягти якогось рівня фірмовості звучання запису, але, принаймні, ми це робили САМІ, по суті. Це і школа для нас, і певна філософія становлення гурту, як повноцінної формації близьких по духу людей, які здатні розуміти одне одного з півноти.

Що тоді відображає кожна з цих робіт для тебе? Над якою працювалось найлегше і запис якої проходив найважче?

«Трохи тепла» – наш дебютник, перша проба пера в студійних умовах. Пісні першого етапу нашого розвитку. «Ігри з Датами в Календарі» та «10.000 гривень в небо» – дві, по суті, експериментальні для нас акустики, які записувалися власними силами в домашніх умовах. В другому випадку, зокрема, з роялем та контрабасом. «По живому» – живий альбом ФІОЛЕТУ, записаний на фестивалі “Бандерштат”. Він відображає той рівень нашого розвитку, який був характерний для нас в першій половині 2011-року року… Здається, зараз ми ввійшли в новий етап, результатом якого стане наш новий повноцінний альбом. Щодо складності… Порівняно легко працювалося в студії (вдячний небу за своїх музикантів). Важче було займатися правильним накопиченням інструментів в домашніх умовах. Але все, ніби, вдалося. За деякі речі зараз соромно, але важливішим моментом є те, що нам, попри недосконалість форми, вдалося донести людям суть.

Позаяк двійко ваших альбомів були записані “натихо”, то цікаво чому такий наголос вами зроблено саме на акустичному поданні матеріалу?

Мені завжди імпонувала акустична музика. Мінімум засобів, максимум емоцій та змісту. Більше того, ті пісні, які увійшли до акустики (і не тільки акустики), першопочатково народжувалися саме в акустичному звучанні. Вони природно відповідають такій формі. Акустика має свою неповторну магію та атмосферу – це дуже відчувається на концертах, – тому контакт з публікою носить набагато інтимніший характер. Може я і придумляю, але чомусь не зникає відчуття, що саме в акустиці музика дихає, – наближена до класичних канонів та свого природного звучання… Таки не придумляю))

Ваші пісні дуже різнотематичні за змістом – як на це реагують ваші слухачі?

Нарікань ніби не чули) Наша епоха еклектична – мішають все: стилі, смаки, підходи і емоції. Бурлеск. Ми ж просто співаємо про те, що нам болить. Не скажу, що всі пісні про кохання – з особистого, але ті пісні, які носять соціально орієнтований характер, виражають громадянську позицію ФІОЛЕТУ. Тому, комусь імпонує «Мій вибір», а комусь – «Долоні» чи «Найкраще разом». Єдине, що ми ніколи не орієнтувалися на попит та певну кон’юктуру. Музика – це, найперше, щирість, а не просто, доведений до комерційного застосування, продукт продажу.

Про яких “найкращих у світі ідейних ворогів” йде мова у подяці до вашого останнього концертного пісенника “По живому”?))

Ну, це була іронія. Невелика, але іронія. Як і кожен гурт, який має якісь амбіції, ми маємо як своїх прихильників, так і відвертих нелюбителів. Останні з них зі шкіри лізуть, намагаючись довести світу, нам і, мабуть, собі, що ми продажна попса. Не скажу, що мене це не зачіпає. Зачіпає. Я завжди був схильний до різного роду слабкощів… От і зараз, мені дуже шкода людей, які обмежили себе вбогими пост-радянськими стереотипами і мислять з таких позицій “якщо музика звучить «легко», значить це попса”. Якось я радив таким людям відвідувати курси психотерапії і розширювати паралельно свій світогляд. Музика в цьому світі зводиться не тільки до творчості гуртів «Король и шут», «Ария» чи «Металіка». Між тим, найсмішніше дивитися, коли ці наші “ідейні” вороги беруть самі гітари в руки і, замість металу та трушного панку, грають примітивний російський рок старої хвилі: з двома акордами та абсолютним нерозумінням елементарних музичних речей. Хоча, може так і має бути в рок-н-роллі?..) Це все таке. Насправді, все набагато простіше. Хтось грає музику – а хтось висловлює своє «фе» в інтернеті. SUUM CUIQUE.

Оскільки ви виклали цей живий концертник для вільного завантаження в інтернет, то чи вбачаєте ви ще доцільність у музичних виданнях на фізичних носіях? 

Наразі ми плануємо зробити наступним чином: новий альбом обов’язково видамо на диску. Не з позицій потенційного заробітку грошей, а, радше, з причин певного символізму цього процесу для нас самих. Наступним кроком буде видання MP3-збірки, до якої увійдуть всі наші доробки, включно з сольними напрацюваннями. Практично – це абсолютно реально. Відтак, і ми лишимося задоволеними, і шанувальники на концертах матимуть можливість придбати музику ФІОЛЕТу на матеріальних носіях.

А який ваш особистий секрет навігації в океані доступної за допомогою інтернету музики? 

Жодних особливих секретів немає. Мабуть)) Якщо я правильно зрозумів питання. Ми намагаємося активно підтримувати роботу наших спільнот в соцмережах, комунікуємо зі своїми шанувальниками, справно робимо розсилки музичними ЗМІ з новинами про діяльність гурту… Це дає свій результат. Люди ходять на наші концерти, і ми розуміємо, що далі тим більше, – для незалежної музики інтернет-засоби для власного просування – це половина справи. Головне мати голову на плечах та системність у роботі))

Не маєте відчуття, що музика, як культурна цінність, девальвувала значно більше, ніж українська гривня під час останньої кризи? 

Важко сказати напевне. Мене не полишає інше відчуття: кількість гуртів та можливостей для їх існування зростає, а от концептуально чогось нового в останні роки в Україні так і не постало. Титани української музики, зачаті ще в 90-их, так сяк тримаються на плаву, хоча тільки одиницям з них вдається створювати продукт, який є цінністю такого рівня, за яку слухач заплатить гроші. Молодим важко – у форматі попса з радіо та ТБ. Живий звук та виконання зводяться до, ледве не маргінального сегменту українців, які ходять на концерти. Мовчу про інфраструктуру. Не дуже оптимістично все виглядає. Між тим, просто констатувати факти – річ невдячна. Потрібно змінювати реальність. На своєму прикладі. Торувати шлях і шукати альтернативні можливості. Я вірю, що ми їх знайдемо. Принаймні, ми, не покладаючи рук, працюємо над цим.

Оскільки ти згадав, про вашу роботу над новим студійним альбомом, то якою буде його творча філософія, чи можна очікувати суттєвих змін в вашому звучанні?

То буде для нас дуже знакова річ. Альбом, в який увійде більшість наших пісень за два роки, які чекали свого слушного моменту та частина нового доробку. Ми підсумуємо перший серйозний етап в житті гурту. В його звучанні та філософії. Далі буде нова сторінка, над якою ми вже почали працювати… Наразі, альбом у завершальній стадії. Ми набагато професійніше підійшли до роботи над звуком, до аранжування пісень та їх остаточного звучання. Слухачам варто очікувати приємних сюрпризів)) 12 пісень + бонуси. Очікуємо, що з цим альбомом багато що в житті ФІОЛЕТУ зміниться. На краще. Хочеться трошки більше уваги до нашої роботи. Чесно скажу. Очевидно, наразі ми на це не заслужили, тому покладаємо суттєві надії на наше нове дітище.

Що з себе представляє фіолетова творча кухня на цьому етапі?

Ми виросли в концертному та студійному звучанні. Мені так здається. Ми почали більше експериментувати із своєю музикою… Якщо перші півтора роки нашого існування вона мала лаунжове звучання (не знаю як по-іншому висловитися), то зараз в ній з’явилося більше рокового звучання. Особисто мені смішно про це розповідати, бо в когось може скластися враження, що ми змінюємо свій звук якось спеціально, бо нам, мовляв, набридло бути для когось попсою. Насправді, все відбувається природнім чином.. Спонтанні партії, звучання, драйв, які відповідають настроям тієї чи іншої пісні… Не знаю, – краще хай такі моменти оцінюють люди. Нашу кухню та її смакові властивості) Ми робитимемо свою справу.

Ви отримали підтримку якогось музичного видавництва для запису цього альбому чи справляєтесь із завданням самотужки?

Жодних хороших пропозицій не отримували. Самі знайдемо видавництво з максимально вигідними для себе умовами і тоді буде видно, що і як. Наразі важливіше закінчити роботу над самим альбомом. Мене мало хвилює форма його появи у світ)) Час покаже. Хоча, звісно, хочеться втілити в життя заплановане.

Здається, ви мали намір знімати відео до якоїсь з нових пісень: як виглядають з цим справи?

Саме так)) Ми не тільки мали намір, але вже й зняли відео на пісню «Пусте» – її електричний варіант, який буде в новому альбомі. Працювали з молодим та перспективним хлопакою з Києва – Дмитром Федорчуком. Якщо все буде так, як ми плануємо, то до кінця зими наші слухачі зможуть оцінити нашу дебютну відео роботу. Я трохи переживаю з приводу бажаного результату, але маю надію, що зірки, карти та умовності ляжуть таким чином, щоб все у нас вдалося)) А подальших ідей з кліпами вистачає. Головне – знайти для втілення цих ідей потрібний фінансовий ресурс.

Фіолет це гурт, який порівняно багато концертує – ви побували майже на усіх можливих фестивалях в Україні, тож які ваші враження від мандрів музичною Україною?

Це невимовно приємний досвід та одна з найяскравіших сторінок нашого теперішнього життя. Самі поїздки, концерти (як клуби, так і великі фестивальні сцени), знайомства з новими людьми, молодими колегами, музикантами та зірками… Все це надихає. Хоча, звісно, найбільше надихають моменти, коли разом з тобою твої пісні співає публіка. В тих містах, де ти вперше. Наприклад: за останні два роки я навіть вивів для себе образ нашого слухача… Середній образ) Вистачає і зовсім юних, до років 15, і, – за 25-30…) Але, в основному, «фіолетові» – це 18-25-річні молоді люди: інтелектуально розвинуті, часто творчі люди, часто, як сказав один знайомий організатор концертів, студенти філфаку..)) Я не люблю таких узагальнень, але всі вище наведені мною факти мене тішать.

В які міста ви найчастіше потрапляєте із сольними виступами?

Найбільше ми концертів за два роки дали в Рівному, Чернівцях, Тернополі… Окрім рідного)) Там маємо своїх постійних шанувальників та відвідувачів концертів. На жаль, за два роки тільки одного разу довелося грати у Львові, але концерт був дуже малолюдний, і то було трохи давнувато, тому ми мало що і мало кому показали.

Що цікавого відбувається в вашому рідному Луцьку?

Луцьк дуже специфічне маленьке провінційне місто. Подій в ньому небагато. Особливо в культурній царині. Є тільки два клуби, де лунає жива музика. Є декілька фестивалів: «Бандерштат», джазового спрямування, ще якісь напівживі проекти. Загалом тихо, і деякі мої знайомі, які, після Києва та Львова, оселилися в Луцьку, тут відверто нудьгують. Хоча мені особисто таке розмірене спокійне життя імпонує, – воно гарно позначається на творчості. Не впевнений, що готовий проміняти його на якийсь перспективний мегаполіс. Тут рідна мова, широкі вулиці, невеликі масштаби, близько поле і ліси. Щастя)) Важливо мати хорошу роботу – тут з цим можуть бути складнощі))

Які найбільші труднощі стоять перед молодим українським гуртом?

Можна називати багато різних проблем. Між тим, головною проблемою для мене є відсутність можливостей показати себе потенційному слухачу. Так, є Інтернет, питань нема. Але потрапити на якийсь хороший фестиваль, зробити хороший сольний концерт в якомусь клубі в іншому місці – з цим виникають дуже серйозні труднощі… Навіть, якщо ти граєш якісну музику. Далі – ніхто тебе серйозно не сприймає як музиканта. Заробляти цим гроші нереально. І я говорю зараз навіть не про заробіток для учасників гурту, а заробіток, який би дозволяв забезпечувати якесь функціонування команди, не кажучи вже про записи якісних альбомів, зйомку кліпів… Відтак, молодий гурт, який немає зв’язків, виходів на оргів концертів, нормальних записів чи відео, завідомо приречений. Навіть, якщо він нічим не поступається «лед зеппелін». З цим треба боротися. Нести свою творчість як прапор і боротися за її життя та просування. Тому що ситуація ще довго може лишатися такою ж. Мене часто записують: “як так, що за два роки існування ФІОЛЕТ, будучи ніким і нічим, відіграв більше 100 концертів, на крутих фестах і побував із сольними концертами в інших містах”? Мені часто нема чого відповісти і я кажу: “просто ми надто любимо і цінуємо те, що робимо”.

Кожний український гурт мусить зараз змагатись з рештою світу за увагу слухачів, чи в таких умовах ви ще сподіваєтесь на можливість комерційного успіху?

Ми сподіваємося) Все це прийде до нас природнім чином. Тому ми не рвемося до, типу, великих гонорарів і скороспілого визнання для одного кліпу на М1 та ще якоїсь тимчасової примарності. Ми все робимо поступово. На першому місці музика, далі – все інше. Така своєрідна ідейність, попри свій ідеалізм, має дуже потужну внутрішню енергетику, яка тримає гурт в певній фартовій аурі. Хто цього не розуміє – поплатиться, рано чи пізно))

Ваші пісні вже потрапляли в етери радіостанцій чи виникали проблеми з “форматом”?

Ми про «неформат» не чули, але знаємо від різних людей – як працівників радіостанцій, так і наших слухачів, – що на радіо ми звучимо. Як регіонального, так і всеукраїнського масштабу. Це нас тішить, бо жодної гривні за ротацію своїх пісень ми не заплатили.

Чи маєте амбіції стати цікавими слухачам поза Україною?

Чесно? Поки ні. Може хтось із моїх колег має, але наразі я хочу піднімати українську музику та культуру загалом. Це і цікаво, і гідно. Далі – можна, але тільки тоді, коли ми станемося тут, і я нарешті вивчу англійську))) За краще взагалі позбутися амбіцій, як таких, і працювати над собою. Чого і всім бажаю!

Дякуєм за розмову.

Інтерв’ю взяв Роман Похила.