Сьогодні представляємо вашій увазі розмову з Дмитром Остроушком, засновником і незмінним лідером гурту Щастя, який з’явиться на сцені «Тихи вечоріВ» вже у найближчу п’ятницю 14 травня о 19.00 у Львівському Палаці Мистецтв.

Гурт “Щастя” має дуже тривалу історію, яка фактично сягає 1993 року. Як, з погляду сьогоднішнього дня, відчувається ваша еволюція?

Мені здається, наша еволюція пов’язана в першу чергу з нашим дорослішанням, з набуттям нового досвіду, з розширенням обізнаності та більш широким усвідомлення речей. З музичної точки зору еволюція напевне простежується, але якщо говорити про витоки, про музику, яка на нас впливає, нас надихає, мало що змінилось за цей час. Улюбленою музикою і досі є пост-панк, і попри будь-які експерименти і захоплення, мені здається, це досить очевидно помітно.

Очевидно, на ваших очах та за вашої участі, протягом усіх цих років розвивалась також українська музична сцена. Які тендеції вас найбільше торкнули за усі ці роки?

Ключове слово тут, напевне – «тенденції». Дійсно, в різний час приходило «масове» захоплення якимись новітніми віяннями, модами на певний стиль чи жанр – то індастріал, то гранж, то тріп-хоп, електроклеш або ще якийсь нью-рейв. Я можу говорити лише особисто про себе, але з приходом кожного такого нового захоплення серед меломанів, я, звісно, теж не міг залишатись осторонь, щось мені подобалось, щось я слухав, щось навіть впливало так чи інакше на мої музичні ідеї, але мені здається, жанрово «Щастя» таки залишалось в своїй струї. Але якщо подивитись на те, що можна назвати історією української музичної сцени, то такі захоплення чи тенденції мали свій прояв, і в різні роки в нас дійсно з’являвся певний мейнстрім, який відповідав на музичну моду в світі, щоправда, з запізненням років так на п’ять.

Що ж до тенденцій в українській музиці, які можна було б назвати не жанровими, а процесовими, то мені вже й важко згадати, але схематично це можна розділити на кілька етапів: кінець 80-х – початок 90-х – ентузіазм і оптимізм, а за ними й досить бурхливі процеси та відчуття, що ти в шаленому вирі музичних подій; середина 90-х – початок 2000-х – повний занепад і самодіяльність, відсутність процесів як таких і автономне існування окремо взятих творчих одиниць; початок – середина 2000-х – певні зачатки шоу-бізнесу і поступова поява нових ніш для українських музикантів, що не виступають в традиційних естрадних жанрах; зрештою, останні років п’ять – повна конвеєризація музичної індустрії, яка штампує «поющі труси» для корпоративів і мало переймається процесами творчими. При цьому слід зазначити, що паралельно цьому протягом останнього десятиліття таки відбувалось якесь альтернативне життя, незалежні музиканти продовжували щось творити, з’явилась принаймні якась мережа клубів по всій країні, де можна виступати, яка дала притулок музикантам. Це не створює платформи для яскравих музичних подій, але це є нормальною основою для існування музикантів як творчих одиниць. Ще слід зазначити все більшу доступність технологій, завдяки якій сьогодні будь-хто може створювати музику у власній спальній. Це теж дуже впливає на творчість і на продукт, який доходить до кінцевого слухача.

Оскільки гурту наразі не вдалося пробитись в чолівку музичної прем’єр ліги, чи важко було не припиняти займатись музикою і чи змушені були учасники колективу шукати інших можливостей фахової реалізації поза музикою?

Не припиняти займатись музикою може видатись важким з іншої причини – людина дорослішає, обростає новими турботами і проблемами, багажами, втрачає певні інтереси, серед них – свої юначі захоплення. Кому було просто в кайф в 18 років побринькати на гітарі і повихиляти на сцені своїми ще не розбухлими від маминого борщу сідницями перед гарними 18-річними дівчатами – ті сьогодні успішно возять свої великі дупи в гарних авто, будують свій бізнес, або просто сьорбають водочку на кухні під шансон. Час юначої романтики пройшов, і життєва рутина одержала верх.

Для нас наші захоплення давно переросли в наше свідоме життя, і питання, чи займатись музикою, не стоїть. Так, ми не заробляємо музикою, ми на неї витрачаємо зароблене. З одного боку, це важко і виснажує, з іншого боку, це дає тобі незалежність від кон’юнктури і більше підстав для свободи в творчості. Всі ми можемо сказати, що досягли певної професійної реалізації поза межами музики, але музикою не займатись ми не можемо.

В різний час колектив дещо міняв свій склад. Як такі зміни впливали на творчий процес і на музичну стилістику?

Майже не впливали. Впливали на атмосферу в колективі. Що ж до музики, треба визнати, що в групі панує моя диктатура, в першу чергу – творча, музична. Тому стилістично можна говорити лише про природну еволюцію, а не про зміни під впливом тих чи інших факторів.

Ваша ватага довго йшла до видання першого альбому, чим це обумовлювалось?

Тепер я розумію, що це така в нас карма. Ми і другий альбом вже готуємо до випуску років п’ять. У випадку з першим – спочатку не було грошей на запис, потім вони з’явились і ми записались, але з часом запис забракували. Потім знову не було грошей. Потім знову гроші з’явились, і ми записались на іншій студії. Знову залишились незадоволеними. Потім знову без грошей, потім нарешті записались в правильних умовах з правильним продюсером, і з правильною якістю. Але на міксинг альбому вже грошей не було. Згодом гроші з’явились, ми альбом звели, але не було грошей на друк CD. Потім і на друк з’явились гроші. Результат – перші записи датовані 1999 роком, а альбом вийшов наприкінці 2004. Тепер історія повторюється з новим альбомом, який записувати ми почали десь на початку 2005, з тією лише різницею, що тепер в нас є власна студія, і затримки пов’язані з іншими, часом мені невідомими факторами.

Можливо “Щастя” просто віддає перевагу живим виступам і важко просто засісти в студії щоб зафіксувати цю музичну енергію на фізичних носіях?

Останній рік в нас все навпаки – ми виступаємо лише на запрошення організаторів, самі концерти не шукаємо. В першу чергу зосереджені на роботі в студії. Просто про цю роботу поки що ще рано говорити, але йдеться про створення нового матеріалу, який навіть не обов’язково вийде в світ під брендом «Щастя».

Оскільки ваша концертна програма вже складає понад 20 пісень, то чи не настав час все-таки видавати це нове кружальце?

20 – це умовна цифра з дуже старого прес-релізу, який і досі висить на більшості інтернет-ресурсів групи. Насправді, я й сам не знаю скільки там пісень. Другий альбом в нас вже майже готовий. Тобто, він готовий, записаний, зведений, але бракує буквально кілька елементів, аби його вже нарешті випускати. Незабаром ми плануємо ще записати альбом пісень в анплагд-версії.

Які амбіції творчі й кар’єрні мотивують зараз діяльність вашого гурту?

Крім того, що просто цікаво створювати нову музику, жодних.

Які відчуття у вас викликають виступи у акустичному форматі, у чому для вас особливість такого виконання?

Продюсером нашого першого альбому виступав Дмитро Сиркін. Це він свого часу запропонував нам зробити акустичну версію нашої програми. Він дуже влучно сказав: «Якщо пісня не звучить в акустичній версії, значить, в цій пісні пісня відсутня». Це дійсно дуже схоже на правду. Часом дуже ефектний трек, який складається з маси красивих звуків і оснований на багатій аранжації, просто неможливо заспівати просто так, у компанії друзів, під гітару. Його можна назвати музикою, від нього можна бути у захваті, але власне, складова пісні в ньому відсутня.

Ми спробували перекласти наші пісні в акустичний формат, і більшість з них отримала нове звучання, їх навіть сприймають зовсім по-іншому і навіть інша аудиторія. Це ще одна цікава грань, але вона зовсім не відміняє нашу любов до електрики і до гучних гітарних завивань.

Чим ви маєте намір здивувати львівського слухача під час виступу на “Тихих Вечорах”?

Ми не спортсмени, дивувати – не наша справа:) Наша справа – отримати разом з слухачем задоволення від спільно проведеного часу.