У 2006 році у київській студії Кофеїн народився україно-сербський проект Shopping Hour, який дебютував вражаючим альбомом «The Worldest Music». Розпочавши як студійний проект, вперше багатонаціональний колектив заспівав наживо лише у 2008 році на фестивалі «Jazzper» у Харкові і з того часу не полишає активної концертної діяльності. Сьогодні репертуар Shopping Hour включає авторські пісні українською, сербською, русинською, румунською, російською, французькою та німецькою мовами, а також балканські і українські народні пісні.

Отож маємо нагоду ближче познайомити вас із музикантами Shopping Hour і розповісти більше про творчі пошуки гурту.

“Shopping Hour” це проект комерційний – як можна припустити із самої назви; мистецький – як засіб творчого самовираження, який мав би місце незалежно від успіху комерційної складової; чи хоббі – як спосіб колективного часопроведення?

Таня Ша: Для мне цей проект – це саме творче самовираження та засіб знайомства із певною реальністю. Інколи в мене виникає абсолютно стійке відчуття, що Shopping Hour у живому складі існує за своїми законами розвитку, на які я вже жодним чином не впливаю. І мені лишається спостерігати, пізнавати та пристосовуватися…

І ще трішки торкнемось дефініцій: ви вважаєте себе гуртом, який працює в жанрі фольк, джаз, чи все-таки лаунж?

Таня Ша: Мені хочеться вірити, що ми працюємо у жанрі «лаунж», створюємо музику, всередині якої приємно існувати. А в якості допоміжних засобів ми використовуємо трохи джазу, трохи боса нови, трохи фольку.

Тоді що ви розумієте під визначенням „лаунж”?

Свет: Відносно поняття «лаунж» у мене подвійні відчуття. Будь-яка музика при прослухуванні стає фоном для ще якихось дій і таким чином її можна назвати «фоновою». Але для мене існує принципова різниця між якісною «ліфтовою музикою» і стандартним в усіх сенсах ресторанним джазом. У першому випадку з пластикових колонок розносяться хвилі гарного настрою «аудиторії» ліфтових пасажирів, що постійно змінюється, коли ж у другому натовпи високоосвічених музикантів намагаються не заважати їді гостей елітних ресторанів, пережовуючи у мільйонний раз вже позбавлені смаку і пісні блюда джазових стандартів. З точки зору виконавця-експериментатора, результат своєї праці куди приємніше відносити до першого різновиду фонової музики.

Очевидно, важко назвати SH молодим гуртом, адже, поряд з особистим досвідом музикантів, сам музичний матеріал видає вашу професійну зрілість. Як, у вашому власному баченні, пройшло цих чотири роки існування гурту?

Таня Ша: Shopping Hour як живий проект існує фактично 2 роки. Вони пройшли у пошуках та вдосконаленні. На даний момент ми б хотіли закінчити альбом із робочою назвою «Sunce Вітер», до якого мають увійти ті пісні, які ми граємо на концертах і які іне увійшли до «The Worldest Music», й починати готувати нову програму. Або навіть декілька. Звісно, не забуваючи старих пісень.

Що саме ви шукали у музиці протягом цього часу?

Мірко Прегун: Там багато чого віднайдено. І тому мало що розумієш. Був період, коли людям щастило і вони могли вигукувати „Евріка!”. Та цей період давно минув.

Олег Татарчук: Музика – це важлива частинка мене, а в собі завжди є що пошукати.

Олена Львова: В музиці вже не шукаю, вже знайшла: спосіб медитації, і як наслідок – вихід за кордони власного «я» та відчуття щастя.

Антон „Йожик” Лейба: Музика – універсальна мова всесвіту. Все просто. Все звучить – в тому числі і рух, думка, форма, тінь. Мені здається, кожна людина має віднайти власне чисте звучання – звучати свідомо, чим би не займалась у житті. І, можливо, дійти таким чином до спів-Творчості – у найширшому, найглибшому розумінні.

Альбом-годинник (завдяки педантичності авторів триває рівно 60хв.) «The Worldest Music», записаний у 2006 році, був справжньою подією для музичних гурманів. Відчувається, що в нього вкладено дуже багато часу, роботи й натхнення. Наскільки вдалим ви оцінюєте свій перший альбом з точки зору сьогоднішнього дня?

Таня Ша: Дякую за теплі слова! З точки зору творчої щирості він абсолютно вдалий. Ми робили те, що хотіли, й тут немає, про що шкодувати. З точки зору технічної майстерності – так, звісно, з плином часу починаєш чути невдалі моменти. Але слухати альбом не соромно й зараз.

Концептуальність й оригінальність багатьох рішень на альбомі розкриває величезний потенціал колективу, втім, ймовірно, найбільший вплив на остаточний результат мала саме Таня «Ша» як музичний продюсер, аранжувальник та композитор. Цікаво чи запис відбувався в атмосфері творчої «диктатури» чи «демократії»?

Таня Ша: Коли створювався цей альбом, Shopping Hour, яким він є зараз, фактично не існувало. До участі у запису альбому запрошувались музиканти, різні, у великій кількості, тоді, коли вони були потрібні. Кілька з них, а саме Свет та Олена Львова, потім лишилися зі мною. І, власне, з цієї трійці за допомогою тодішнього звукорежисеру Кофеїну Юрія Акопа ми й презентували альбом наживо у Харкові у травні 2007 року під час фестивалю «Вдох».

Який досвід надихнув вас поєднати на одному диску музичні традиції стількох різних країн, співи на восьми мовах, і звуки урбанізованого життя?

Таня Ша: Я люблю гуляти Києвом й стикатися з іноземцями. Слухати мову, роздивлятися обличчя. Ці зустрічи можна порівняти з потужним вітром на горі. Можливо, таким чином я мандрую, лишаючись у рідному місті… Люблю працювати з іноземцями. Не знаю чому. До того ж, в мені поєднані 4 національності, мабуть, це теж одна з причин. Тобто, я від природи полінаціональна людина.

Чи ви думали над географією своїх слухачів під час роботи над таким яскравим культурним колажем?

Таня Ша: Ні, не думала. Мені здається, що коли створюєш музику, краще не думати про слухачів, а відчувати, наскільки це подобається чи не подобається саме тобі. Всім не догодити все одно, то хоч отримаєш задоволення.

До речі, які успіхи продажів ваших треків на iTunes?

Таня Ша: Там вийшла трохи заплутана історія. З’ясувалося, що частина треків вже давно продаються на цій платформі, але звіти про ці продажі надходять до продюсеру альбому «The Worldest Music». Тому, які продажі були до цього моменту, мені, на жаль, невідомо.

Завжди цікаво, яку музику слухають практикуючі музиканти. Розповісте?

Свет: Особисто для мене існує музика для різного часу дня, стану духу і тіла: для роздумів, для відпочинку і сну, для роботи, прибирання, нічогонероблення, депресії, танцю, для швидкого викиду або, навпаки, накопичення енергії. У будь-якому випадку вона – музика – має бути співзвучна чомусь внутрішньому і якщо цього немає, то така музика просто лежить на полиці і припадає порохом. Чекає моменту, коли остаточно розпрощаємося. Єдине чого у мене немає – це музики для читання; ці два процеси ніяк не поєднуються, за жодних умов. Також не можу витримати багато нової для мене музики, вважаю за краще повільно освоювати ті аудіо пласти, які сьогодні накопичуються щомиті.

Олена Львова: Слухаю переважно музику наживо – решта вже рідко захоплює.

Олег Татарчук: Завдяки інтернету я сам створюю свій плейліст, від електронної до рок музики.

Особливу увагу привертають також ваші відео-роботи, які відзначаються гармонійним настроєвим зв’язком з музикою. Хто є їх основним натхненником, ідеологом, режисером?

Таня Ша: Так, ми дійсно намагалися, аби відео було органічною частиною загального настрою. Звертали увагу на темпоритм, ідей, кольори… Загальна ідея була вихоплена з повітря мною, підхоплена режисером (а також в деяких моментах візажистом, стилістом, оператором, водієм, моделлю, режисером монтажу й сценаристом) Лесею Щербак – її низький уклін за віру, енергію та натхнення! Й звичайно, ми наврядчи змогли б це зробити без підтримки учасників проекту, друзів та дружин друзів, що знімалися у масових та немасових сценах. Обов’язкові персональні подяки режисеру монтажу Сергію Нагорнюку, оператору Тарасові Лайко та фотографам Юлії Вебер та Олені Яковлевій.

Як проходять ваші концерти, чи довго ви звикали до сцени? Чи не лячно з’являтись перед публікою?

Олена Львова: Довгий час я не могла звикнути до виступів на сцені, коли вони були поодинокими і з великими перервами. Я побоювалася публіки, сцени, думки глядачів, здається самої себе… А коли „впряглася” у графік „3 рази на тиждень” – звикла десь протягом 2 місяців. Потім вже відточувала майстерність у різних аспектах роботи на сцені. Тоді вже відчуваєш задоволення від спілкування з публікою мовою музики, тіла й очей. Тоді зливаєшся з глядачами усім своїм їством і проживаєш пісні як в одному емоційному просторі, що складається з почуттів усіх людей, присутніх у залі. Це дивовижне відчуття. Зараз на сцені я боюся лище незручної підлоги.

Олег Татарчук: Я думаю, що кожна людина, яка виходила вперше на сцену, відчувала страх, але, як на мене, страх сцени – це не більше і не менше, як просто відсутність такого досвіду. Тому раджу тим, для кого це є проблемою, якнайшвидше пройти цей етап і отримувати від сцени лише задоволення

Антон „Йожик” Лейба: Виступи – це здорово, навіть коли не все складається здорово. Поки триває музика і ти в ній – навзаєм ділишся всім, що є в тобі найкращого, справжнього, як і під час будь-якого уважного спілкування. Адже саме для цього ти сюди і прийшов, чи не так? Перші кілька разів, мабуть, боявся сцени. Не виступати, а зіпсувати музику, створену не мною. Потім щось змінилося, бо під час виступу все створюється заново, тут-і-зараз, незалежно навіть від кількості репетицій і усталеності ходів. Потрібна жива увага, тільки так все спрацьовує. “І корабель пливе…”

Сподіваємось, що у львівських слухачів буде незабаром нагода потрапити на ваш концерт у рідному місті.

Ми теж на це сподіваємося. До зустрічі у Львові!

Слухати [audio:http://www.uaav.net/multimedia/shopping.hour_01_lastavica.mp3,http://www.uaav.net/multimedia/shopping.hour_02_between.ma.and.mo.mp3,http://www.uaav.net/multimedia/shopping.hour_04_silent.bells.mp3,http://www.uaav.net/multimedia/shopping.hour_09_dont.damn.me.mp3]

Shopping Hour “Lastavica” МП3
Shopping Hour “Between ma and mo” МП3
Shopping Hour “Silent bells” МП3
Shopping Hour “Don’t damn me” МП3