Інтерв’ю з Валерієм Харчишином, гурт “Друга Ріка”

Друга Ріка – один з тих гуртів, які є обличчям української музичної сцени. Чи є у вас відчуття, що ваша творчість вплинула на музичні тенденції в Україні?

Я думаю, той хто тримається, або, просто присутній на сцені більш ніж 10 років, в будь-якому разі впливає на те, що відбувається сьогодні в музичному просторі України. Я чую деякі наші пісні з іншими текстами, або дещо з лірики в іншій музиці. Комусь, те, що ми робимо потрібне, але до нині не вважаємо себе “народною” групою.

Що ви вважаєте своїми досягненнями і в чому, можливо, виявились помилки?

Наше найбільше досягнення – попереду. Але, якщо серйозно, то ми до сьогодні лишаємося 100%-ю групою, а не колективом імені однієї особи.

Я не люблю дивитися назад навіть, для того, щоб аналізувати свої помилки, аби потім їх уникати…Знаю – щоразу буде, щось інше, тому всі наші помилки є абсолютно логічними, без яких ми не були б тими, ким ми є тепер.

Після стількох років в одному гурті, що найбільше тримає вас разом?

Це дуже важко пояснити…Ми, просто, живемо цим життям, тобто живемо: з “ДР”, в “ДР” та на “ДР” і все.

Як на початках до вашого музикування ставились рідні? Чия підтримка надихала вас у важкі хвилини?

По різному…Дехто схвалював, деякі просто не давали засиджуватися на репетиціях, бо й зрозуміло, що вони, насправді, були далекими від справжніх репетицій, так, просто, гарно проводили час. Були й такі, що ненавиділи й не вірили… Найстійкіші і до нині з нами, але декого ми втратили, на жаль…
Для мене особисто, найважливіша підтримка – була з боку коханої, тепер – сина.

Чи були у вас моменти розчарування у обраному музичному шляху?

Так, звісно були. Саме в той період ми просто пиячили і жодної нової чи живої ноти не видавали. Ми були в суцільних протиріччях, коли занурилися у вітчизняний шоу-бізнес. З одного боку – хотілося творити, але не хотілося в рамках шоу-бізу, з іншого, знаходячись завсідником цього українського зібрання,- не хотілося співати якусь гидоту. Тому, можливо й так повільно досягали чого хотіли, бо не стріляли, а еволюціонували.

Валерій, чи уявляєш ти своє життя без музики, концертів, записів? Якщо б довелося змінити фах, то що б могло стати альтернативою музиці.

Нічого! Я вже був кимось, але, то все в минулому…

Не хочу про це думати, я музикант і навіть не хочу розкривати рота на те: “що якби…або…” НІЧОГО!!!

А чи важко нести тягар популярності?

Я ніякого тягара не відчуваю, єдине, що іноді незручно – з’являтися в магазині. А відверто – це, як сказав один митець, популярність -100% дисконтна картка! І де в чому він правий, хоча б в тому, що не соромиться зізнатися, що інколи це зручно.

Друка Ріка це більше концертний гурт, чи ви все ж віддаєте перевагу роботі в студії?

Я ненавиджу сидіти у студії, за виключенням того, коли ми не записуємо, а створюємо нові пісні. Запис, редакції, зведення – важка статична та рутинна робота, в якій мало творчості. Набагато приємніше хутко створювати щось нове і неважливо в якій якості “воно” виходить. Головне – сам процес народження, як у сексі – іноді процес кращий за результат.

Основне і найпряміше призначення музиканта – бути на сцені! Ось там мені добре, сухо і комфортно! Ми більше часу проводимо саме там.

Яких людей ваша музика гуртує разом?

Ми далекі від r-n-b і танців та, майже, нічого в цьому не розуміємо, так що переважна більшість нашого слухача – певно ті, котрі музику слухають вухами, а не дупою.

Зважаючи на усі ваші досягнення, які амбіції творчі й кар’єрні досі мотивують діяльність гурту?

Ми все ще не були у повноцінному світовому турі. Нескромно, але поки не поїдемо – не помремо.

Як бачите сучасну українську музичну сцену, яких змін ви б прагнули? Можливо, маєте бачення як їх досягнути?

Та все дуже просто! Якщо це Лейбл чи Рекординг, то він має не тільки купувати альбом у автора, а потім його продавати, а й проводити повний обсяг робіт що до промо артиста. Якщо це музичний канал і він крутить кліпи, за що не має брати з музиканта гроші, а через відповідні структури перераховувати авторські винагороди музикантам.

Більше простих незаангажованих фестивалів, де б ми бачили та відкривали більше нових імен.

Чи подобається вам виступати на фестивалях і чи їздите ви на фестивалі в якості слухачів?

Будь-який фестиваль – як великий базар, де слухач йде слухати, наприклад RH та раптом, відкриває для себе щоcь нове і свіже. Так само й нам подобається бути у списках тих, кого випадково помітили, хоч, можливо,раніше й не дуже любили.

Які відчуття у вас викликає акустичний формат фестивалю “Тихо!”, у чому для вас особливість акустичного виконання?

Мені просто подобається, коли люди, замість того, щоб розказувати який у нас жалюгідний шоу-бізнес, або про те, що його не існує, тупо працюють і створюють щось нове, накшталт фестивалю “Тихо!”

Мені, насамперед, дуже подобається виконувати наші пісні в акустиці, бо там, я, інколи,чую свій голос:)

Яку акустичну програму ви маєте намір запропонувати слухачу під час виступу на фестивалі?

Це будуть старі впізнавані хіти та деякі пісні, що ми взагалі не виконуємо на традиційних концертах. Дещо динамічне й стрімке буде трансформоване в повільне й легке…

Офіційна іменка http://www.drugarika.com/